Меню: Особистості - Б; Освітяни; Історики, краєзнавці
 Версія для друку   На головну

Багалій Дмитро Іванович — видатний український історик та громадський діяч, академік Всеукраїнської Академії Наук (з 1919). Народився у Києві в міщанській родині. Вищу освіту здобув на історико-філологічному факультеті Київського та Харківського університетів. Після закінчення Київського університету і проходження трирічної підготовки при кафедрі Б. у 1883 став доцентом кафедри російської історії Харківського університету, а незабаром, у 1887 — екстраординарним професором цієї кафедри. У 1906—1910 обирався ректором Харківського університету. Впродовж 1906, 1910—1914 Російська Академія наук обирала Б. членом Державної Ради. У 1914—1917 — голова Харківської міської думи. У 1918 — член комітету для заснування Української Академії Наук і з 1919 — голова її історично-філологічного відділу, а згодом член Президії ВУАН. Розгорнув широку діяльність у справі організації наукової роботи, створення академічної бібліотеки. Протягом 20-30-х років викладав історію України у Харківському та Полтавському інститутах народної освіти, очолював створену у Харкові науково-дослідну кафедру історії України, Інститут історії української культури, Інститут Т. Шевченка, Центральне архівне управління УСРР. Брав активну участь у громадській діяльності і був організатором вищої школи в Україні, двічі обирався головою Бюро секції наукових працівників України. Як історик Б. формувався під впливом поглядів свого вчителя В. Антоновича . У своїй концепції історичного процесу був прихильником етнографічно-федеративно-обласних поглядів, яких дотримувався також М. Костомаров.

Багалій Дмитро Іванович (в центрі) і співробітники кафедри

Автор понад 200 праць, що стосуються в основному історії Слобідської, Лівобережної та Південної України 15-18 ст. Першою значною його роботою була монографія «История Северской земли до половины XIV в.» (1882). У 1883—1884 опубліковано: «Курс древнерусской истории до половины XIV в.», який Б. читав у Харківському університеті. Головними працями Б. є: «Очерки по истории колонизации й быта степной окраины Московского государства» (1887), «Колонизация Новороссийского края и первые его шаги по пути культуры» (1889), «Магдебургское право в Левобережной Малороссии» (1892), «Украинская старина» (1896), «Опыт истории Харьковского университета» (т. І-II 1893,1904), «История города Харькова» (спільно з Д. Міллером 1905—1906). «Історія Слобідської України» (1918), «Нарис української історіографії» (т. І-ІІ, 1923—1925), «Український мандрівний філософ Г. С. Сковорода» (1926), «Нарис історії України на соціально-економічному ґрунті» (1928). Праці Б. побудовані на багатому джерельному матеріалі, значна частина якого вперше вводиться в науковий обіг.

http://uk.wikipedia.org/wiki/Багалій_Дмитро_Іванович

Фото - http://korolenko.kharkov.com/Bagalej.htm

Д. І. Багалій. 1880 р.

 Багалій Дмитро Іванович (*7 листопада 1857, Київ — †9 лютого 1932) — філософ, громадський діяч, історик, академік УАН (з 1918).

Народився у Києві в сім'ї ремісника. Після закінчення історико-філологічного факультету Харківського університету в 1880 році займався викладанням, науковою, громадською діяльністю.

З 1918 — голова історико-філологічного відділу, член Президії УАН. У 20-х роках викладав історію України у вищій школі, одночасно досліджуючи історію Слобідської, Лівобережної, Південної України XV—XVIII століть.

Багалій Дмитро автор понад 200 наукових праць, з яких найпомітніші:

«История Северской земли до половины XIV века» (1882);

«Очерки по истории колонизации й быта степной окраины Московского государства» (1887);

«Колонизация Новороссийского Края» (1889);

«Новый историк Малороссии» (1891);

«К истории учений о быте древних славян» (1892);

«Опыт истории Харьковского университета (по неизданным материалам)» у 2 томах (1893—1904);

«К истории заселения и хозяйственного быта Курской и Воронежской губерний» (1896);
«Украинская старина» (896);

«Краткая история Харьковского университета» (совместно с проф. В. П. Бузескулом и Н. Ф. Сумцовым, 1906)

«Археологическая карта Харьковской губернии» (1905);

«История г. Харькова за 250 лет его существования», т. I-й (1905);

«Русская история» (ч. 1-я, 1909; ч. 2-я, 1911);

«Очерки из русской истории. Т. 1-й. Статьи по истории просвещения» (1911);

«Історія Слобідської України» (1918);

«Нарис української історіографії». Т.1. Вип. 1—2 (1923—1925);

«Нарис історії України на соціально-економічному ґрунті» (1928).

Багалей Дмитрий Иванович [26.10 (7.11).1857, Киев — 9.2.1932, Харьков], украинский историк, академик АН УССР (1919).

Родился в семье ремесленника. Получил образование в Киевском и Харьковском университетах. С 1883 доцент Харьковского университета; с 1887, после защиты докторской диссертации в Московском университете, профессор, а в 1906-10 ректор Харьковского университета, чл. Государственного совета (1906; 1910-14), голова Харьковской городской думы (1914-17). По политическим взглядам был умеренным буржуазным либералом. После Октябрьской революции стал на путь сотрудничества с Советской властью. Преподавал историю в Харьковском и Полтавском институтах, основал в Харькове научно-исследовательскую кафедру истории Украины, институт истории украинской культуры, институт по изучению творчества Т. Г. Шевченко, был членом коллегии Центрального архивного управления при ВУЦИК.

Основные работы Багалея посвящены истории России и Украины. Он собрал и исследовал ценные источники по истории Слободской, Степной и Левобережной Украины 15-18 вв., организации станичной и сторожевой службы на Юге Русского государства и борьбе с набегами татар. Багалей создал труды по русской истории до Петра I и специальные курсы по русской историографии, истории Великого княжества Литовского, Белоруссии и Украины, по русской исторической географии и методике истории. Багалей производил раскопки и составил археологическую карту Харьковской губ. В дореволюционных трудах Багалей придерживался буржуазно-националистической концепции В. Б. Антоновича ("бесклассовость" и "безбуржуазность" украинского народа), однако, в отличие от него, раскрывал единство исторической жизни украинского и русского народов. В послеоктябрьский период Багалей стремился стать на марксистские позиции, опубликовал ряд работ о движении декабристов на Украине, о польском освободительном восстании 1863-64, о творчестве Т. Г. Шевченко, об украинском философе Г. С. Сковороде. В этих работах ещё сказывалось влияние буржуазно-националистической концепции М. С. Грушевского.

Несмотря на методологические ошибки в освещении истории Украины, Багалей внёс большой вклад в историческую науку, введя в научный оборот богатый фактический материал.

Соч.: Очерки из истории колонизации степной окраины Московского государства, М., 1887.

Лит.: Бойко I. Д., До сторiччя з дня народження видатного украiнського icторика Д. I. Багалiя, «Украiнський icторичний журнал», 1957, № 2: Юбiлейний збipник на пошану академика Д. И. Багалiя. З нагоди 70-i piчницi життя та 50-их роковин науковоi дiяльности, ч. 1—3, Киiв, 1927.

  В. С. Бакулин.

Большая Советская Энциклопедия

Посилання на сторінку/ссылка на страницу:

 Полтавська губернська вчена архівна комісія

 Пам'ятник І. П. Котляревському

 Риженко Яків Омелянович