|
Істпарт. Комісія для збирання і вивчення
матеріалів з історії Жовтневої революції
та історії Комуністичної партії. 22 вересня
1920 р. В. І. Ленін підписав постанову РНК
РСФСР «Про заснування Комісії для збирання
і вивчення матеріалів з історії Жовтневої
революції Російської Комуністичної партії
(Істпарт)». Істпарт видавав «Бюллетень
Истпарта» (вийшло два номери) і журнал «Пролетарская
революция» (1921—1941). Вийшло 132 номери. За
постановою ВУЦВК від 6 квітня 1921 р. у Харкові
розпочав роботу Всеукраїнський Істпарт,
який з січня 1922 р. підпорядковано ЦК КП(б)У. У
відповідності з постановою ЦК КП(б) «Про
організацію обласних і губернських бюро Істпарту»
(січень 1922 р.) створено Істпарт при
Полтавському губкомі КП(б)У. Штат складався
з двох працівників (завідуючого і секретаря),
решта членів бюро (колегії) працювали на
громадських засадах. В основному це були
учасники революційного руху, ветерани
партії, історики-краєзнавці. Для зберігання
та концентрації документів з історії
партії, революційного руху і Жовтневої
революції на Україні у Харкові створено
Центральний архів революції, на місцях —
організовані губернські історичні архіви,
а при них створені відділи (політсекції) для
зберігання та упорядкування документів з історії
місцевих партійних організацій та революційного
руху. На 1925 р. в УРСР налічувалось 20 місцевих
Істпартів, у т. ч. Полтавський,
Кременчуцький і Лубенський окружні істпарти.
З введенням у 1925 р. на Україні нового адміністративно-територіального
поділу Полтавський, Кременчуцький і
Лубенський Істпарти працюють на правах відділів
відповідних окружкомів КП(б)У. В окружних
центрах, на великих підприємствах, в
окремих селах Полтавщини, які мали революційне
минуле, працювали уповноважені окрістпартів.
Станом на 1 січня 1925 р. лише при Істпартвідділі
Полтавського окружкому КП(б)У налічувалось
26 уповноважених. Вони виявляли і збирали історико-революційні
документи, фотографії, листівки, відозви,
проводили вечори тощо. При Істпартах
працювали науково-дослідні групи, метою
яких була розробка проблем місцевої історії.
З Істпартом Полтавського окружкому КП(б)У
пов'язаний початок наукової діяльності
українського історика, доктора історичних
наук О. К. Касименка (1905—1971). Народився у с.
Великій Бурімці (тепер Чорнобаївського р-ну
Черкаської обл.). У 1926 р. закінчив
Полтавський інститут народної освіти.
Працював у вузах Полтави, Житомира і Києва.
У 1947—1964 рр. — директор Інституту історії АН
УРСР. З 1964 р. — заступник головного
редактора Української Радянської
Енциклопедії з «Історії міст і сіл Української
РСР». Головний редактор колективних праць «Історія
Української РСР» (т. 1—2. К., 1955—1956) та «Історія
Києва» (т. 1—2. К., 1959—1960).
Істпарт вів видавничу діяльність. Найбільше
видань з'явилося в період підготовки до 20-річчя
ювілею першої російської революції і 10-річчя
Великої Жовтневої соціалістичної революції.
Зокрема Істпарти Полтавщини разом з іншими
установами видали збірники «1905 рік на
Полтавщині» і «Профрух на Полтавщині 1905 р.».
Істпарт ЦК КП(б)У, реорганізований у 1929 р. в
Інститут історії партії і Жовтневої
революції (тепер Інститут політичних досліджень),
видавав журнал «Літопис революції», де вміщувалися
матеріали співробітників і активістів місцевих
істпартів, зокрема й з Полтавщини. У 1939 р. місцеві
Істпарти було влито в партійні архіви
обкомів КП(б)У. У тісному контакті з Істпартом
працювали Істмоли, що вивчали історію
молодіжного руху, та Істпрофи, які досліджували
профспілковий рух, збирали й
упорядковували матеріали з історії профспілок.
У середині 40-х на поч. 50-х рр. були видані
документальні збірники «Комсомол
Полтавщини у роки громадянської війни
(1919—1920)», «Розвиток профспілкового руху на
Полтавщині (1905—1920 рр.)». Складено бібліографію
на профрух Полтавщини.
Полтавщина:
Енциклопедичний довідник
(За ред. А.В.
Кудрицького.- К.: УЕ, 1992). Стор.
317-318
|