ћеню: ѕарт≥њ ≥ пол≥тичн≥ об'Їднанн¤ 
 ¬ерс≥¤ дл¤ друку   Ќа головну

Ќац≥онал≥зм - 1) ” широкому розум≥нн≥ слова: рух (≥, в≥дпов≥дно, ≥деолог≥¤), ¤кий проголошуЇ нац≥ю одн≥Їю ≥з найвищих ц≥нностей, вважаЇ, що нац≥¤ повинна бути в≥льною ≥ становити окреме пол≥тичне т≥ло (автоном≥ю, або ж самост≥йну державу). ÷е завданн¤ дос¤гаЇтьс¤ або шл¤хом ≥нтеграц≥њ (об'Їднанн¤) нац≥ональних територ≥й, ¤к≥ користуютьс¤ б≥льшим або меншим ступенем пол≥тичноњ свободи (¤к Ќ≥меччина у 19 ст.) або здобутт¤м (мирним або збройним шл¤хом) пол≥тичноњ самост≥йност≥ нац≥њ, ¤ка була поневоленою у склад≥ одн≥Їњ (¤к ‘≥нл¤нд≥¤, п≥вденноамериканськ≥ республ≥ки) або дек≥лькох (¤к ”крањна, ѕольща) держав. –озр≥зн¤ють Ќ. державних ≥ Ќ. недержавних нац≥й, патр≥отичний ≥ шов≥н≥стичний, демократичний й ≥нтегральний, територ≥альний та етн≥чний ≥ т.д. 2) ” вужчому розум≥нн≥ слова вживаЇтьс¤ дл¤ означенн¤ ≥нтегрального шов≥н≥стичного, агресивного Ќ., ¤кий вимагаЇ безумовного п≥дпор¤дкуванн¤ особистост≥ пол≥тичним ≥нтересам своЇњ нац≥њ ≥ ворожост≥ до ≥ншоњ нац≥њ. ” цьому розум≥нн≥ найчаст≥ше вживавс¤ рад¤нською ≥деолог≥Їю та марксистськими ≥ л≥беральними теоретиками, ≥сториками, соц≥ологами на «аход≥. ” сучасних наукових прац¤х все б≥льше спостер≥гаЇтьс¤ тенденц≥¤ до вживанн¤ Ќ. у широкому розум≥нн≥.

≤стор≥¤ Ќ. - окрем≥ про¤ви нац≥ональних почутт≥в ≥ нац≥ональних рух≥в зустр≥чаютьс¤ у стародавн≥, античн≥ та середн≥ в≥ки (почутт¤ в≥дм≥нност≥ стародавн≥х Їврењв в≥д нев≥рних, античних грек≥в, в≥д варвар≥в, французько-англ≥йський конфл≥кт п≥д час —тол≥тньоњ в≥йни 1337-1453 ≥ т. д. јле ¤к масове й загальнопоширене ¤вище Ќ. характерний в основному дл¤ нов≥тн≥х час≥в. Ѕ≥льш≥сть пол≥тичних ≥ культурних ¤вищ ран≥ше цього часу мали ун≥версальний, а не нац≥ональний характер: найпоширен≥шою формою державних утворень були ≥мпер≥њ, а не нац≥ональн≥ держави; рел≥г≥њ мали св≥товий характер ≥ т. д. як правило, б≥льш≥сть населенн¤ не була св≥дома своЇњ нац≥ональноњ окрем≥шност≥. Ќац≥ю, ¤к пол≥тичне (але не етн≥чне) утворенн¤ уособлював т.зв, репрезентативний клас (двор¤нство у –ос≥њ та ‘ранц≥њ, шл¤хта у ѕольщ≥ чи козацтво в ”крањн≥). Ќер≥дко верх≥вка цього класу за своЇю етн≥чною приналежн≥стю в≥др≥зн¤лась в≥д основноњ маси населенн¤ (¤к династ≥¤ норман≥в у середньов≥чн≥й јнгл≥њ та династ≥¤ –юрикович≥в у  ињвськ≥й –ус≥).

ѕочаток утвердженн¤ Ќ. ¤к ун≥версального ¤вища поклали англ≥йська (17 ст.) ≥ французька (18 ст.) революц≥њ, ¤к≥ скасували корол≥вську владу ≥ проголосили нац≥ю об'Їднанн¤м в≥льних громад¤н й джерелом дуржавноњ суверенност≥. ƒух Ќ. в ™вроп≥ поширивс¤ завд¤ки в≥йнам Ќаполеона ≤ Ѕонапарта, ¤кий, з одного боку, п≥дтримав нац≥ональн≥ рухи ≤тал≥њ ≥ ѕольщ≥, а з другого боку викликав вибух патр≥отичних почутт≥в серед поневолених народ≥в -н≥мц≥в, ≥спанц≥в, ≥тал≥йц≥в, рос≥¤н. ѕ≥сл¤ поразки ѕрусѕув≥йн≥ з Ќаполеоном (1806) н≥мецький ф≥лософ …оган √отл≥б ‘≥хте (1762-1814) у Уѕромовах до н≥мецькоњ нац≥њФ (1808) закликав н≥мц≥в до нац≥онального в≥дродженн¤ та встановленн¤ свого культурного л≥дерства у св≥т≥. ” 1810 у Ѕерл≥н≥ була орган≥зована перша г≥мнастична орган≥зац≥¤, ¤ка ставила соб≥ за мету в≥йськове вихованн¤ молод≥ у дус≥ нац≥ональних ≥деал≥в. ” 1815 у …Їнському ун-т≥ було створене перше нац≥онал≥стично-студентське т-во УBurschenschaftФ. ƒ≥¤льн≥сть цих молод≥жних орган≥зац≥й була п≥дпор¤дкована мет≥ нац≥онального об'Їднанн¤ ≥ здобутт¤ нац≥ональноњ незалежност≥; вони послужили зразком дл¤ п≥зн≥ших нац≥онально-парам≥л≥тарнихта студентських орган≥зац≥й серед слов'¤нських народ≥в (чеських, польських, украњнських У—окол≥вФ, студентських громад ≥ т.п.). “еоретичне обгрунтуванн¤ Ќ. знайшов в ≥де¤х романтизму, ¤кий стверджував особливу мистецьку варт≥сть народних традиц≥й, народноњ мови. “еоретики романтизму - передус≥м н≥мецький ф≥лософ »оган-√отфр≥д √ердер (1744-1803) - особливу увагу прид≥л¤ли слов'¤нським народам, ¤к≥ н≥би-то зберегли своњ традиц≥њ у нез≥псованому ≥ перв≥сному вигл¤д≥, ≥ тому передбачали велике майбутнЇ дл¤ слов'¤нських народ≥в. (√ердер окремо в≥дзначав особливу роль украњнц≥в). Ќ≥мецька класична ф≥лософ≥¤, у першу чергу у прац¤х √еорга ¬≥льгельма ‘р≥др≥ха √егел¤ (1770-1831), хоча й в≥дкидала романтичну традиц≥ю, обгрунтувала ≥дею нац≥ональноњ держави не лише ¤к об'Їднанн¤ вс≥х громад¤н заради ≥деал≥в свободи, безпеки ≥ щаст¤, але ¤к орган≥чноњ особи, ¤к вт≥ленн¤ божественноњ ≥дењ на земл≥ та уособленн¤ найвищоњ стад≥њ у сусп≥льному розвитку.

¬≥денський конгрес 1815 лише частково визнав ≥дею нац≥ональноњ держави у п≥сл¤воЇнному врегулюванн≥ кордон≥в ™вропи, дозволивши утворенн¤ конфедерац≥њ малих н≥мецьких держав (т. зв. Bund) та погодившись на вид≥ленн¤ польськоњ територ≥њ –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ в окреме автономне ¬аршавське корол≥вство. ќднак ¬≥денський конгрес не поставив п≥д сумн≥в сам факт доц≥льност≥ ≥снуванн¤ ≥мпер≥й, а, навпаки, прагнув зберегти status quo з переддн¤ ‘ранцузькоњ революц≥њ ≥ наполеон≥вських воЇн. –еволюц≥њ 1830-31 поклали край систем≥, утворен≥й ¬≥денським конгресом, ≥ послужили поштовхом дл¤ дл¤ нац≥ональних повстань у Ѕельг≥њ (¤ка у 1831 була визнана незалежною державою), пол¤к≥в (1830-31 ≥ 1848) та ≥тал≥йц≥в (1831). ѕоразка польського та ≥тал≥йського повстанн¤ привела до утворенн¤ в ем≥грац≥йних нац≥онально-революц≥йних орган≥зац≥й -Ућолодоњ ≤тал≥њФ (1831), Ућолодоњ ѕольщ≥Ф (1834), ¤к≥ в наступн≥ дес¤тил≥тт¤ послужили праобразом под≥бних орган≥зац≥й серед ≥нших народ≥в - Ућолодоњ ≤рланд≥њФ (1840), Ућолодоњ “уреччиниФ, Ућолодого  итаюФ та ≥н. Ћ≥дер ћолодоњ ≤тал≥њ ƒжузеппе ћаддз≥н≥ (1805-1872) сформулював принцип: У ожн≥й нац≥њ-державаФ.

Ќа поч. 19 ст. Ќ. перестав бути зах≥дноЇвропейським ¤вищем, поширившись на нов≥ ≥сторичн≥ рег≥они. ” ѕ≥вденн≥й јмериц≥ розгорнулис¤ нац≥онально-визвольн≥ рухи проти ≥спанськоњ влади на чол≥ з венесуельцем —≥моном Ѕол≥варом (1783-1830) й аргентинцем ’озе де —ан ћарт≥ном (1778-1850). ” результат≥ повстанських рух≥в ≥спанська влада над п≥вденноамериканськими колон≥¤ми була л≥кв≥дована ≥ проголошена незалежн≥сть ѕарагваю (1811), јргент≥ни (1816), „≥л≥ (1818), ¬енесуели, ћексики, ѕеру (1821), Ѕразил≥њ (1822), Ѕол≥в≥њ (1825), ”ругваю (1828). Ќадзвичайно багатим на нац≥ональн≥ рухи був рег≥он ÷ентрально-—х≥дноњ ™вропи, ¤ка перебувала п≥д владою трьох ≥мпер≥й - јвстр≥йськоњ, ќсманськоњ ≥ –ос≥йськоњ. ѕочаток нац≥ональному в≥дродженню серед народ≥в цього рег≥ону поклали учен≥, досл≥дники ≥стор≥њ, мови, фольклору - словак я.  оллар (1794-1852), чех ‘. ѕалацький (1798-1876) та  . √авл≥чек (1821-1854), п≥вденн≥ слов'¤ни Ћ. √ай (1809-1872) ≥ ¬.  араджич (1787-1864), обидва - засновники т.зв. ≥лл≥р≥йського руху, ¤кий ставив соб≥ за мету об'Їднанн¤ п≥вденних слов'¤н у Їдину державу (ёгослав≥ю), румуни —. лайн (1745-1806) та √. Ћазар (1779-1823). Ќаполеон≥вськ≥ в≥йни та польське визвольне повстанн¤ 1830-1831 прискорили кристал≥зац≥ю нац≥ональних рух≥в у –ос≥йськ≥й ≥мпер≥њ. ‘ормуванн¤ рос≥йськоњ нац≥ональноњ св≥домост≥ одержало сильний поштовху результат≥ ”вар≥вських реформ, ¤к≥ проголосили Ународн≥стьФ (нац≥ональн≥сть) разом з УсамодержавствомФ ≥ Управослав'¤мФ основоположними принципами –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ. –еформи ”варова поклали початок посилен≥й русиф≥кац≥њ державного апарату та ≥нших, нерос≥йських народ≥в, ¤к≥ проживали на територ≥њ –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ. ¬≥дпов≥ддю на них була актив≥зац≥¤ нац≥ональних рух≥в поневолених народ≥в. ÷е стосувалос¤, зокрема, украњнського нац≥онального в≥дродженн¤, ¤ке бере своњ початки в≥д перших спроб утворенн¤ новоњ л≥тературноњ мови (У≈нењдаФ ≤.  отл¤ревського, 1798) та боротьби нащадк≥в козацькоњ старшини, ¤к≥ стали рос≥йськими двор¤нами, за збереженн¤ автономних прав ”крањни в –ос≥йськ≥й ≥мпер≥њ. јктив≥зац≥¤ нац≥онального руху привела до утворенн¤  ирило-ћефод≥њвського Ѕратства (1846-1847), пров≥дн≥ д≥¤ч≥ ¤кого - “. Ўевченко (1814-1861), ѕ.  ул≥ш (1819-1897), ћ.  остамаров (1817-1885) - в≥д≥грали вир≥шальну роль у формуванн≥ ≥деолог≥њ модерного украњнського нац≥онал≥зму. ¬ јвстр≥йськ≥й ≥мпер≥њ украњнське нац≥ональне в≥дродженн¤ було пов'¤зане у першу чергу з д≥¤льн≥стю У–уськоњ “р≥йц≥Ф (1830-≥ рр.) та √оловноњ –уськоњ –ади, ≥н. украњнських орган≥зац≥й п≥д час революц≥њ 1848.

–еволюц≥¤ 1848 послужила сильним поштовхом дл¤ розвитку нац≥ональних рух≥в ≥ формуванн¤ њхн≥х пол≥тичних програм. –азом з тим, вона вперше засв≥дчила, що нац≥ональн≥ рухи поневолених народ≥в можуть перебувати у конфл≥кт≥ м≥ж собою (¤к польський та украњнський, угорський ≥ словацький та ≥н. нац≥ональн≥ рухи). Ќа загостренн¤ такого конфл≥кту вплинула по¤ва нових ≥нтелектуальних теч≥й - гегель¤нства, марксизму та ≥н., ¤к≥ проголосили, що нац≥ональн≥ рухи т. зв. недержавних (не≥сторичних або малих) народ≥в (так≥ ¤к чеський, словацький, украњнський, Їврейський та ≥н. рухи) суперечать ≥сторичному прогресу, оск≥льки призначенн¤м цих народ≥в Ї н≥би-то асим≥л¤ц≥¤ ≥ поступове розчиненн¤ у т≥л≥ державних (рос≥йського, н≥мецького, польського, угорського та ≥н.) народ≥в. ≤ншим новим ¤вищем у розвитку Ќ. п≥сл¤ революц≥њ 1848 було поЇднанн¤ нац≥ональних вимог з вимогами проведенн¤ реформ ≥ модерн≥зац≥њ економ≥ки. ≤деологом ц≥Їњ теч≥њ був н≥мецький економ≥ст ‘р≥др≥х Ћ≥ст (1783-1846), ¤кий вимагав введенн¤ високих митних тариф≥в дл¤ захисту внутр≥шнього нац≥онального ринку ≥ прискоренн¤ ≥ндустр≥ал≥зац≥њ, буд≥вництва зал≥зниць дл¤ економ≥чного об'Їднанн¤ розр≥знених нац≥ональних територ≥й, розвитку нац≥ональноњ осв≥ти ≥ т.п.

” друг≥й пол. 19 ст. усп≥шно завершилос¤ об'Їднанн¤ ≥тал≥йськоњ та н≥мецькоњ нац≥њ. ” результат≥ дипломатичних усп≥х≥в прем'Їр м≥н≥стра —ард≥н≥њ графа  .  авура (1810-1961) та в≥йськових поход≥в повстанц≥в на чол≥ з ƒж. √ар≥бальд≥ б≥льш≥сть територ≥њ ≤тал≥њ було об'Їднано (1859-1861) п≥д владою корол¤ ¬≥ктора ≈мануњла ≤, а –им приЇднаний (1870) да ≤тал≥йськоњ держави. ѕриклад ≤тал≥њ стимулював в≥дродженн¤ руху за об'Їднанн¤ Ќ≥меччини. ” н≥мецькому рус≥ вид≥л¤лис¤ дв≥ концепц≥њ вир≥шенн¤ н≥мецького питанн¤: великон≥мецька передбачала утворенн¤ ¬еликоњ Ќ≥меччини, ¤ка включала б й јвстр≥йську ≥мпер≥ю; малон≥мецька виключала јвстр≥ю з≥ складу майбутньоњ н≥мецькоњ держави ≥ виступала за об'Їднанн¤ вс≥х н≥мецьких земель навколо ѕрус≥њ. ” 1860-х рр. перемогла малон≥мецька концепц≥¤. ¬ результат≥ перемоги у австро-пруськ≥й в≥йн≥ (1866) ѕрус≥¤ п≥д проводом прем'Їр-м≥н≥стра ќ.фон Ѕ≥смарка (1815-1898) об'Їднала н≥мецьк≥ земл≥, а п≥сл¤ перемоги у франко-пруськ≥й в≥йн≥ була проголошена нова Ќ≥мецька ≥мпер≥¤ (1870). ѕоразка јвстр≥њ привела до внутр≥шньоњ реорган≥зац≥њ јвстр≥йськоњ ≥мпер≥њ. ќск≥льки вона б≥льше не претендувала на роль н≥мецькоњ держави, були зроблен≥ певн≥ поступки на користь нен≥мецьких народ≥в - угорц≥в, пол¤к≥в, чех≥в. Ѕуло вид≥лене в окрему державно-адм≥н≥стративну одиницю ”горське корол≥вство й ≥мпер≥¤ була перетворена у дуал≥стичну јвстро-”горську монарх≥ю (1867). Ўирок≥ автономн≥ права були надан≥ пол¤кам у √аличин≥, що, у свою чергу, привело до загостренн¤ польсько-украњнського конфл≥кту.

Ћ≥берал≥зац≥¤ пол≥тичного режиму у –ос≥йськ≥й ≥мпер≥њ у 1860-70-х рр. спричинилас¤ до актив≥зац≥њ нац≥ональних рух≥в нерос≥йських народ≥в -ф≥нн≥в, литовц≥в, украњнц≥в та ≥н. ќднак польське повстанн¤ 1863, а згодом посиленн¤ пол≥тичноњ реакц≥њ п≥сл¤ вбивства ќлександра II (1881) посилили репресивн≥ заходи проти нерос≥йських нац≥ональних культур (аж до њх фактичноњ заборони, ¤к у випадку з украњнським нац≥ональним рухом п≥сл¤ ¬алуевського указу 1863 та ≈мського акту 1876). Ќова короткочасна хвил¤ л≥берал≥зац≥њ нац≥ональноњ пол≥тики ≥ п≥днесенн¤ нац≥ональних рух≥в в≥дбулас¤ п≥д час та в перш≥ роки п≥сл¤ революц≥њ 1905-07, однак њй було покладено край пол≥тикою столип≥нськоњ реакц≥њ. ¬ умовах пост≥йних пересл≥дувань де¤к≥ нац≥ональн≥ рухи (¤к украњнський ≥ польський) змушен≥ були перенести центр своЇњ д≥¤льност≥ в јвстр≥йську ≥мпер≥ю, ≥нш≥ (¤к литовський) - розвинути с≥тку нелегальних шк≥л, видавництв ≥ т.п.

≤ншим фактором посиленн¤ нац≥ональних рух≥в у ™вроп≥, особливо у њњ п≥вденн≥й ≥ сх≥дн≥й частин≥, стала боротьба навколо спадщини ќсманськоњ ≥мпер≥њ, ¤ка в другий пол. 19 ст. переживала занепад. ” результат≥  римськоњ 1853-56, рос≥йсько-турецькоњ в≥йни 1877-1878 та повстанн¤ п≥вденнослов'¤нських народ≥в –умун≥¤, —ерб≥¤ ≥ „орногор≥¤ були визнан≥ на Ѕерл≥нському конгрес≥ 1878 самост≥йними державами, а Ѕолгар≥¤ - ¤к автономне кн¤з≥вство п≥д турецьким протекторатом (у 1908 проголошена самост≥йною державою). «воротньою стороною в≥йськових поразок ќсманськоњ ≥мпер≥њ було зародженн¤ руху Умолодотурк≥вФ (1860-1876), ¤к≥ ставили завданн¤ модерн≥зувати свою крањну за ≥ зразком Ївропейських нац≥ональних держав. ќднак п≥д час њхнього правл≥нн¤ (1908-1918) молодотуркам не вдалос¤ розв'¤зати суперечност≥ м≥ж багатонац≥ональною ≥мпер≥Їю, ¤ку вони хот≥ла зберегти, ≥ нац≥ональною державою, ¤ку вони хот≥ли збудувати. Ѕ≥льш усп≥шним були, однак, аналог≥чн≥ спроби у япон≥њ, де п≥д час правл≥нн¤ ≥мператора ћейдж≥ (1867-1912) була утворена нац≥ональнадержава за пруським зразком.

ќсоблив≥стю нац≥ональних рух≥в наприк≥нц≥ 19 -на поч. 20 ст. було те, що вони набрали масового ≥ ч≥тко пол≥тичного характеру. ” «ах≥дн≥й ™вроп≥ актив≥зувалось фламандське в≥дродженн¤ у Ѕельг≥њ, каталонське ≥ баскське - в ≤спан≥њ. ѕол≥тичними вимогами двох останн≥х було перетворенн¤ ≤спан≥њ у федеративну державу; частково вони були зреал≥зован≥ у часи ≤спанськоњ республ≥ки (1931-1939), однак утвердженн¤ диктатури ‘ранко супроводжувалос¤ в≥дновленн¤м централ≥зму. ƒе¤к≥ ≥з нац≥ональних конфл≥кт≥в у «ах≥дн≥й ™вроп≥ знайшли мирне розв'¤занн¤. Ќорвег≥¤, ¤ка у 1814 перебувала у склад≥ Ўвец≥¤ в≥д'Їдналас¤ у 1905; ≤сланд≥¤, що з 1830 входила у склад ƒан≥њ, у 1918 стала незалежною республ≥кою. Ѕ≥льш гострих форм набрала боротьба за визволенн¤ ≤рланд≥њ з-п≥д влади јнгл≥њ, ¤ка ув≥нчалась проголошенн¤м ≤рландськоњ республ≥ки у 1921, та нац≥ональн≥ конфл≥кти на Ѕалканському п-в≥: дв≥ балканськ≥ в≥йни (1912 ≥ 1913) та вбивство австр≥йського престолонасл≥дника ‘ранца ‘ердинанда у —араЇво (28.6.1914) послужили поштовхом до ѕершоњ св≥товоњ в≥йни.

ѕерша св≥това в≥йна 1914-18 привела до розпаду јвстро-”горськоњ, “урецькоњ та –ос≥йськоњ ≥мпер≥й. ѕроголошений американським президентом ¬. ¬≥льсоному У14пунктахФ(1918) новий п≥сл¤воЇнний пол≥тичний пор¤док одним ≥з основоположних принцип≥в визнавав право нац≥њ на самовизначенн¤. …ого було частково вт≥лено у ¬ерсальськ≥й систем≥, ¤ка визнала утворенн¤ й незалежн≥сть нових нац≥ональних держав -Ћитви, Ћатв≥њ, ≈стон≥њ, ‘≥нл¤нд≥њ, ѕольщ≥, „ехословаччини, ёгослав≥њ. ќднак цей принцип був проведений виб≥рково. ¬≥н не стосувавс¤ тих нац≥ональних рух≥в, ¤к≥ в часи в≥йни перебували у ворожому до јнтанти табор≥ ÷ентральних держав (у т. ч. - до украњнц≥в). ѕовоЇнне влаштуванн¤ державних кордон≥в було проведено так, що де¤к≥ формально нац≥ональн≥ держави (ѕольща, –умун≥¤) були по сут≥ м≥н≥≥мпер≥¤ми, в ¤ких нац≥ональн≥ меншост≥ становили 20-30% населенн¤; ≥нш≥ ж, утворен≥ ¤к добров≥льн≥ об'Їднанн¤ дек≥лькох нац≥й, забезпечували дом≥натн≥ позиц≥њ лише одн≥й (чехам у „ехословаччин≥, сербам у ёгослав≥њ). ≤нш≥ народи (¤к украњнц≥) опинилис¤ зразу у склад≥ дек≥лькох держав. ќкр≥м того, обмеженн¤ територ≥й держав, ¤к≥ зазнали поразки, до њхнього етн≥чного ¤дра (Ќ≥меччина, ”горщина) породжували серед њхнього населенн¤ сильн≥ реваншистськ≥ настроњ. —уперечн≥сть м≥ж проголошеним л≥беральними державами (—Ўј, јнгл≥Їю, ‘ранц≥Їю) правом нац≥й на самовизначенн¤ та конкретним його вт≥ленн¤м у ¬ерсальськ≥й систем≥ створювало спри¤тливий грунт дл¤ виникненн¤ агресивного, шов≥н≥стичного ≥ ксенофобного Ќ. …ого ≥деолог≥чним обгрунтуванн¤м стали расистськ≥ теор≥њ ј. де √об≥но (1818-1882) та ≥деолог≥¤ ≥нтегрального нац≥онал≥зму - нац≥онал≥зму, ¤кий в≥дкидаЇ л≥беральн≥ ц≥нност≥ ¤к застар≥л≥ ради торжества нац≥ональних ≥нтерес≥в ≥ пропов≥дуЇ р≥шуч≥ ≥ беззастережн≥ д≥њ, - сформульована Ў. ћорра (1868-1952) та ћ. Ѕарре (1862-1923). ¬ украњнському нац≥ональному рус≥ утвердженн¤ ≥нтегрального нац≥онал≥зму було пов'¤зане з ≥деолог≥Їю ƒ. ƒонцова (1883-1973) та д≥¤льн≥стю ќрган≥зац≥њ ”крањнських Ќац≥онал≥ст≥в у 1930-х рр.

”твердженн¤ тотал≥тарних режим≥в у –ад¤нському —оюз≥, Ќ≥меччин≥, япон≥њ та ≥н. крањнах у 1930-1940 привело до посиленн¤ нового типу нац≥ональних рух≥в - панслав≥стського, пангерманського ≥ паназ≥атського. ѕанслав≥зм перв≥сно виник серед слов'¤н јвстр≥йськоњ ≥мпер≥њ, що прагнули њњ перетворенн¤ у федерац≥ю р≥вноправних народ≥в, серед ¤ких слов'¤нськ≥ народи становили б б≥льш≥сть. ѕрот¤гом 19 ст. ≥снувало дек≥лька р≥зновид≥в панслав≥стськоњ ≥деолог≥њ (зокрема, л≥дери  ирило-ћефод≥њвського Ѕратства прагнули встановленн¤ федеративноњ слов'¤нськоњ республ≥ки з центром у  иЇв≥). ќднак п≥сл¤ краху план≥в перетворенн¤ јвстр≥йськоњ ≥мпер≥њ у федерац≥ю (у зв'¤зку з проголошенн¤м австро-угорського компром≥су 1867) б≥льш≥сть л≥дер≥в й ≥деолог≥в панслав≥стського руху приписували особливу роль –ос≥њ, ¤ка, ¤к справжн¤ христи¤нська держава, н≥би-то була покликана Ѕогом дл¤ спас≥нн¤ людства, поширенн¤ ≥деал≥в миру ≥ справедливост≥ у св≥т≥. ѕ≥сл¤ перемоги б≥льшовик≥в у революц≥њ ≥ громад¤нськ≥й в≥йн≥ в –ос≥њ 1917-20 ≥деолог≥¤ панслав≥зму була поЇднана з комун≥стичними гаслами. –ос≥¤ни були проголошен≥ справжн≥м соц≥ал≥стичним народом, покликаним ширити ≥деали комун≥зму серед ≥нших нац≥й. ѕ≥д цими гаслами у 1917-20 була здобута перемога над нац≥онально-визвольними рухами нерос≥йських народ≥в - украњнц¤ми, в≥рменами, грузинами та ≥н., що прагнули в≥докремитис¤ в≥д –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ та утворити своњ нац≥ональн≥ держави. ѕ≥сл¤ перемоги —–—– у ƒруг≥й св≥тов≥й в≥йн≥ 1939-45 …. —тал≥н зреал≥зував найсм≥лив≥ш≥ плани рос≥йських панслав≥ст≥в, об'Їднавши вс≥ слов'¤нськ≥ народи п≥д рос≥йським кер≥вництвом ≥ поширивши впливи на ÷ентральну ≥ ѕ≥вденну ™вропу. –ад¤нське кер≥вництво завдало смертельного удару пангерманському рухов≥, ¤кий прагнув до об'Їднанн¤ Ќ≥меччини, јвстр≥њ, Ўвейцар≥њ, ƒан≥њ ≥ сканд≥навських крањн в Їдиний союз Унордичноњ расиФ. « к≥нц¤ 19 ст. пангерманська ≥деолог≥¤ користувалас¤ все б≥льшими впливами серед громадськоњ думки ≥ ур¤довоњ пол≥тики Ќ≥меччини; найб≥льшого розкв≥ту вона дос¤гла п≥сл¤ приходу в 1933 до влади ј. √≥тлера (1889-1945). ” 1941 у результат≥ перемог н≥мецькоњ арм≥њ у ™вроп≥, пангерманський план був близьким до свого найповн≥шого завершенн¤. –азом з пангерманським рухом поразки у ƒруг≥й св≥тов≥й в≥йн≥ зазнав ≥ паназ≥атський рух, головною метою ¤кого було утвердженн¤ влади япон≥њ над  итаЇм, ≤нд≥Їю та ≥ншими аз≥атськими територ≥¤ми в≥д сх≥дного узбережж¤ јфрики аж до зах≥дного узбережж¤ “ихого океану.

”творенн¤ агресивних, шов≥н≥стичних ≥ тотал≥тарних тенденц≥й у багатьох нац≥ональних рухах наприк≥нц≥ 19-у перш≥й пол. 20 ст. було пов'¤зано з поширенн¤м хвил≥ антисем≥тизму (справа ƒрейфуса у ‘ранц≥њ (1894), творч≥сть н≥мецького ≥сторика √. фон “рейчке (1834-1896), ф≥лософа ™. ƒюр≥нга (1833-1921), композитора –. ¬агнера (1813-1883), масове винищенн¤ Їврењв у г≥тлер≥вськ≥й Ќ≥меччин≥ та окупован≥й нею територ≥њ, хвил¤ антиЇврейських погром≥в у –ос≥йсь-к≥й ≥мпер≥њ (1881,1905-1907,1917-1920)та антисем≥тська пропаганда в останн≥ роки правл≥нн¤ …. —тал≥на, антиЇврейська спр¤мован≥сть нац≥ональноњ пол≥тики м≥жвоЇнноњ ѕольщ≥, –умун≥њ ≥ т. п. –еакц≥Їю на поширенн¤ антисем≥тизму стало викристал≥зуванн¤ ≥деолог≥њ та практики модерного Їврейського Ќ. - с≥он≥зму. јвстр≥йський журнал≥ст Їврейського походженн¤ “. √ерцль (1860-1904) у брошур≥ У™врейська державаФ (1896) сформулював ¤к к≥нцеву мету с≥он≥зму ем≥грац≥ю Їврењв у ѕалестину й утворенн¤ там Їврейськоњ нац≥ональноњ держави. ™врейська ем≥грац≥¤ у ѕалестину п≥сл¤ ѕершоњ св≥товоњ в≥йни особливо посилилас¤ п≥сл¤ приходу до влади ј. √≥тлера у Ќ≥меччин≥. —≥он≥стський рух зустр≥в оп≥р арабського населенн¤ ѕалестини; перемога Їврейських поселенц≥в над арабами привеладо проголошенн¤ у 1948 держави ≤зрањль.

ѕ≥сл¤ ƒругоњ св≥товоњ в≥йни 1939-45 основний принцип, ¤кий вимагаЇ визнанн¤ за нац≥¤ми право на власну державу, став ун≥версальним ≥ загальноприйн¤тим. ÷е в≥добразилос¤, зокрема, у розпад≥ останн≥х ≥мпер≥й. –озпад англ≥йськоњ ≥мпер≥њ розпочавс¤ ще у м≥жвоЇнну добу, коли јнгл≥¤ визнала незалежн≥сть ≤раку (1932) та ™гипту (1936). —еред нац≥ональних рух≥в в англ≥йських колон≥¤х найсильн≥ше ви¤вивс¤ ≥нд≥йський, особливо, коли його очолив ћохандас  арамчанд √анд≥ (1869-1948). ” 1947 јнгл≥¤ визнала незалежн≥сть ≤нд≥њ. ≤нд≥йськ≥ мусульмани не приЇдналис¤ до ≥нд≥йського нац.руху й добилис¤ утворенн¤ окремоњ нац≥ональноњ держави -ѕакистану ( 1947). ” 1948 проголошена незалежн≥сть ≥нших англ≥йських колон≥й - ÷ейлону (з 1971 - Ўр≥Ћанка) ≥ Ѕ≥рми. Ќав≥дм≥ну в≥дрозпаду англ≥йськоњ ≥мпер≥њ, ¤кий в≥дбувавс¤ пор≥вн¤но мирно, здобутт¤ незалежност≥ французькими колон≥¤ми у ѕ≥вн≥чн≥й јфриц≥ й ≤ндо- итањ супроводжувалос¤ в≥йнами ≥ масовими насильствами в јлж≥р≥ (1954-1962), ¬'Їтнам≥, Ћаос≥,  ампуч≥њ (1945-1954). « 1960-х рр. процес деколон≥зац≥њ охопив јфрику. як ≥ в јз≥њ, приклад дала јнгл≥¤, проголосивши у 1957 незалежн≥сть √ани. ѕрот¤гом дек≥лькох рок≥в незалежн≥сть здобули б≥льш н≥ж 20 африканських колон≥й. ќстанн≥ми в≥дмовилис¤ в≥д своњх колон≥й у јфриц≥ ѕортугал≥¤ (1974), –одез≥¤ (1980), ѕ≥вденна јфрика (1990).

ѕроголошенн¤ незалежност≥ у крањнах јз≥њ й јфрики у багатьох випадках в≥дкрило шл¤х до нових воЇн, у ¤ких нац≥онал≥стичн≥ лозунги т≥сно перепл≥талис¤ з соц≥ал≥стичними ≥ комун≥стичними. « другого боку, комун≥стичн≥ режими сам≥ активно експлуатували нац≥ональну ≥деолог≥ю ≥ провадили шов≥н≥стичну пол≥тику стосовно окремих народ≥в. ” –ад¤нському —оюз≥ дом≥нуюч≥ позиц≥њ займала рос≥йська нац≥¤. ÷е викликало оп≥р серед нерос≥йських народ≥в, ¤кий набирав нових форм - в≥д збройноњ боротьби у «ах≥дн≥й ”крањн≥, балт≥йських крањнах у перш≥ п≥сл¤воЇнн≥ роки до дисидентських рух≥в з ч≥тким нац≥ональним забарвленн¤м у 1960-80-х рр. серед украњнц≥в, литовц≥в, латв≥йц≥в, естонц≥в, грузин≥в, в≥рмен та ≥н. ’оча рад¤нська влада проводила репрес≥њ проти нерос≥йських народ≥в, разом з тим вона, зм≥цнюючи своњ власн≥ позиц≥њ, об'Їднала розр≥знен≥ нац≥ональн≥ територ≥њ у склад≥ Їдиних республ≥к (наприклад, приЇднанн¤ «ах≥дноњ ”крањни до ”крањнськоњ –—–), спри¤ла формуванню нац≥ональних парт≥йно-державних ел≥т - тобто об'Їктивно вела до зм≥цненн¤ нерос≥йських народ≥в. “ому з пад≥нн¤м рад¤нського режиму у 1991 розпад —–—–- останньоњ ≥мпер≥њ -був неминучим.

” сучасному св≥т≥ Ќ. залишаЇтьс¤ ун≥версильним ¤вищем. ¬≥н охоплюЇ не лише крањни третього св≥ту, але крањни з достатньо високим р≥внем господарського ≥ культурного розвитку (наприклад, рух французькомовного населенн¤  вебеку в  анад≥, конфл≥кти м≥ж фламандським ≥ французькомовним населенн¤м у Ѕельг≥њ та ≥н.). ¬се це спростовуЇ передбаченн¤ марксистських ≥ л≥беральних теоретик≥в, що Ќ. Ї ¤вищем минулого ≥ що у м≥ру модерн≥зац≥њ сусп≥льного житт¤ в≥н в≥д≥мре. ѕравдопод≥бно, Ќ. залишитьс¤ поширеним ¤вищем у св≥товому ≥сторичному розвитку прот¤гом принаймн≥ ще дек≥лькох дес¤тил≥ть.

я. √рицак (Ћьв≥в).

ѕосиланн¤ на стор≥нку/ссылка на страницу: