Українська партія соціалістів-революціонерів-боротьбистів (комуністів) - українська політична партія, яку створили ліві есери в березні 1919. На IV з'їзді УПСР (11-16.5.1918) відбувся розкол партії на дві частини - ліве і праве крило. Ліві есери (Г. Михайличенко, В. Блакитний, О. Шумський, М. Полоз, Л. Ковалів, А. Приходько, Ю. Мазуркевич та ін.) стояли на позиції більшовиків і ставили за мету сприяти розгортанню соціалістичної революції в Україні, виступали за організацію підпільної боротьби та підготовку збройного повстання проти гетьманської адміністрації. Здобувши більшість у ЦК, ліві есери заявили про перехід партії у підпілля і оголосили нову реєстрацію. Наприкін. 1918 ліве крило УПСР виступило за “перехід влади в руки робітників і біднішого селянства”, організованих у “ради депутатів”, заявляло про необхідність “викриття антинародної політики Директорії і збройного виступу у підтримку радянської влади”. Але разом з тим вони протиставляли себе більшовикам: боротьбисти (назва походить від друкованого органу лівих есерів - газети “Боротьба”) намагалися згуртувати ліві українські партії навколо свого організаційного центру (Центр-ревкому), протиставивши його маріонетковому Тимчасовому робітничо-селянському уряду України. Організаційне оформлення партії боротьбистів відбулося на V з'їзді УПСР (3-11.3.1919) у Харкові, який був проголошений установчим з'їздом нової партії-Української партії соціалістів-революціонерів-боротьбистів (комуністів). З'їзд ухвалив тези політичної і соціально-економічної комісій як основу майбутньої програми партії (не була вироблена) і прийняв статут. Було визнано, що “комуністичний характер сучасної революції ставить умовою її успіху диктатуру пролетаріату, яка найкраще здійснюється встановленням влади рад”. Завершальний етап організаційного оформлення боротьбизму відбувся шляхом об'єднання двох загонів українського комунізму. 6.8.1919 ЦКУПСР-Б (комуністів) і ЦК УСДРП (незалежні ліві) підписали акт про їхнє злиття і утворили Українську комуністичну партію (боротьбистів). Боротьбисти були впливовою і досить чисельною партією, яка налічувала понад 15 тис. членів.

На поч. 1920 боротьбисти взяли участь у формуванні органів радянської влади, до участі в яких були допущені більшовиками. Члени УКП(б) сприяли реалізації більшовицьких планів насадження радянського режиму в Україні, зокрема, в українському селі. Однак, більшовики, які проводили роботу з усунення з політичної арени конкуруючих партій, у т.ч. тих, що стояли на радянських позиціях, розпочали роботу з ліквідації УКП (боротьбистів). ЦК КП(б)У відмовила боротьбистам у рівному представництві у Всеукрревкомі та у збереженні окремої української Червоної армії. Це призвело до значного загострення відносин між КП(б)У і УКП (боротьбистів). Так, у січні-лютому 1920 відбулися організовані антибільшовицькі виступи у Київській, Полтавській і Катеринославській губ. В.Ленін, враховуючи чималий вплив, який мали боротьбисти серед селянства, пішов на компроміс, обіцяючи “незалежність” УСРР, і в березні 1920 УКП (боротьбистів) з допомогою Комінтерну схилив до саморозпуску і злиття з КП(б)У.

Цю подію на 9 з'їзді РКП(б) у квітні 1920 він охарактеризував так: “все краще, що було серед боротьбистів увійшло в нашу партію під нашим контролем, з нашого визнання, а решта зникла з політичної арени. Ця перемога варта кількох добрих битв”. До КП(б)У було прийнято 6л. 4 тис. боротьбистів, які зайняли в ній провідне місце. Найвідомішими діячами УКП (боротьбистів) були Л. Ковалів, Г. Михайличенко, О. Шумський, М. Полоз, П. Любченко, В. Еллан-Блакитний, А. Приходько, В. Чумак, Г. Гринько, М. Панченко, О. Лісовий, Ю. Мазуркевич, О. Довженко та ін. Відіграли визначну роль на етапі українізації. У 1930 роках репресовані.

Я. Малик (Львів).

І. З. Підкова, Р. М. Шуст. Довідник з історії України. У 3-х т.
http://history.franko.lviv.ua/dovidnyk.htm