|
Бунчук - військова регалія у вигляді
палиці з кулею або вістрям на верхньому
кінці, під якими прикріплювалися китиці чи
волосся з кінського або турячого хвоста. Б.
були в ужитку давніх племен і народів, що
проживали і на українських землях: скіфів,
сарматів, половців, монголо-татар. Широко
використовувався Б. як військова регалія на
Запорізькій Січі та Гетьманщині. Козаки
запозичили його від турків та татар, які
використовували Б. замість прапора чи
військового знака. Це була пофарбована
чорною фарбою палиця, довжиною 4,5 аршина (бл.
325 см.), на верхній кінець якої насаджувалась
мідна або позолочена куля, під яку вкладали
мальоване біле чи чорне волосся з кінського
хвоста з чотирма або шістьма косами поверх
волосся. У 1763 російська цариця Катерина II
надала Запорізькій Очі клейноди, серед яких
був і Б. з срібною ручкою, а вміщене на ньому
волосся було обшите срібною ниткою та
парчею. Б. був ознакою влади гетьмана (кошового
отамана) і надавався всьому Війську Запорізькому. Б.
носив і був відповідальним за його
збереження бунчужний (бунчуковий товариш),
а за часів Гетьманщини - генеральний
бунчужний. Після скасування гетьманства в
Україні (1764) і ліквідації Запорізької Очі
(1775) Б. разом з іншими клейнодами було
конфісковано і вивезено до Росії. У
Преображенському соборі в Петербурзі
зберігалося 3 Б. Подальша доля цих
сторичних пам'яток українського народу
невідома.
І.
З. Підкова, Р. М. Шуст. Довідник з історії
України. У 3-х т.
http://history.franko.lviv.ua/dovidnyk.htm
Посилання
на сторінку/ссылка на страницу:
|