Меню: Судові органи 
 Версія для друку   На головну

Люблінська унія 1569 р. - об'єднання Польщі і Великого князівства Литовського в єдину державу — Річ Посполиту. Використавши поразку Литви під час Лівонської війни 1558—1583 рр. проти Росії, польський король Сигізмунд II Август скликав у Любліні спільний литовсько-польський сейм, на якому Литва змушена була погодитися на об'єднання з Польщею і віддати їй українські землі. З підписанням Люблінської унії 28 червня 1569 р. почалося панування польско-шляхетських загарбників на Правобережній і Лівобережній Україні, зокрема на Полтавщині. Тут величезні земельні володіння потрапили до рук польських магнатів Потоцьких, Жолкевських, Конєцпольських та ін. Укладання Люблінської унії викликало посилення соціального і національного гноблення на Україні, що привело до піднесення визвольної боротьби українського народу.

Полтавщина: Енциклопедичний довідник
(За ред. А.В. Кудрицького.- К.: УЕ, 1992). Стор. 498

Люблінська унія 1569 - угода про об'єднання Польщі та Великого князівства Литовського в єдину федеративну державу - Річ Посполиту. Розгляд питання про укладення унії розпочався в січні 1569 на спільному польсько-литовському сеймі у Любліні (звідси і назва угоди). Однак в березні 1569 великі литовські магнати, які погоджувались на об'єднання тільки при умові існування окремого сенату і сейму Великого князівства Литовського, припинили переговори. Польський сейм, використовуючи підтримку литовської і української шляхти, що була невдоволена пануванням великих землевласників у князівстві та намагалась одержати такі ж права як і польська шляхта, санкціонував акти короля Сигізмунда II Августа про відторгнення і приєднання до Польщі українських земель -Підляшшя, Волинь, Брацлавщину, Поділля і Київщину. Тиск шляхти, невдачі Литви у Лівонській війні 1558-83 та прагнення отримати військову допомогу з боку Польщі в боротьбі з Московською державою, примусили литовських магнатів піти на відновлення переговорів. 28.6.1569 була підписана Л .У., яку 1.7.1569 затвердили роздільно депутати польського і литовського сеймів. Л.у. завершила процес об'єднання двох держав, що розпочався з укладення Кревської унії 1385. На чолі об'єднаної держави стояв монарх, який титулувався королем польським і Великим князем Литовським. Його мали обирати на спільному польсько-литовському сеймі і коронувати в Кракові. Спільними для Польщі та Литви були сейм і сенат, запроваджувалася єдина грошова одиниця. Велике князівство Литовське зберігало певну автономію, маючи окремі закони, судову систему, військо, уряд і адміністрацію. Українські землі, що увійшли до складу Польщі, були поділені нa Берестейське, Подільське, Брацлавське і Київське воєводства. Укладення Л.у. привело до значного посилення національно-релігійного гніту в Україні і, одночасно, викликало піднесення українського національно-визвольного руху проти польських загарбників.