Радянські уряди України
у 1917-1923 рр.
У жовтні 1917 р. шляхом збройного повстання у Петрограді Тимчасовий уряд Росії був повалений. Другий Всеросійський з'їзд Рад закріпив перемогу Жовтневої революції. Створену Раду Народних Комісарів очолив лідер РСДРП(б) В. І. Ленін. Склалася нова ситуація на території колишньої Російської імперії.
В Україні Центральна Рада (УЦР), утворена національними демократичними партіями, у листопаді 1917 р. проголосила Українську Народну Республіку (УНР). Одночасно більшовики посилили боротьбу за встановлення радянської влади в Україні. Перший Всеукраїнський з'їзд Рад, який відбувся 11−12 грудня 1917 р. у м. Харкові, проголосив Україну республікою рад, заявив про її федеративний зв'язок з радянською Росією. Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК), обраний з'їздом, скасував розпорядження Центральної Ради та її уряду і закликав робітників і селян до збройної боротьби з ними. На території України були поширені декрети і розпорядження Ради Народних Комісарів Російської республіки. У січні 1918 р. червоні війська розпочали воєнні дії проти УЦР і білогвардійців у Донбасі та на Дону.
ВУЦВК сформував виконавчу гілку влади − Народний секретаріат, який складався з 12 секретарств: внутрішніх справ (народний секретар
Є. Б. Бош), торгівлі і промисловості (Ф. А. Сергєєв − Артем), фінансів (В. Х. Ауссем), міжнаціональних справ і одночасно секретар шляхів (С. С. Бакинський), народної освіти (В. П. Затонський), продовольчих справ (Є. В. Лугановський), судових справ (В. С. Люксембург), у справах праці
(М. О. Скрипник), земельних справ (Є. П. Терлецький), у військових справах
(В. М. Шахрай); секретарство пошт і телеграфу пізніше очолив Я. Мартьянов. Усі народні секретарі, крім одного, були більшовиками. Фактичним керівником Народного секретаріату стала Євгенія Богданівна Бош (1879−1925).
Згідно з прийнятими Народним секретаріатом рішеннями націоналізуються найважливіші залізниці, ряд великих підприємств вугільної, металургійної і машинобудівної промисловості. Уряд встановив єдину фінансову політику і поновив грошовий обіг з радянською Росією, втілив у життя декрет ЦВК про націоналізацію банків і встановив над ними контроль.
До кінця січня 1918 р. радянський уряд України перебував у Харкові, потім переїхав до Києва. Працював він у дуже важких умовах триваючої світової і громадянської війн, хаосу, розрухи та складних внутрішніх суперечностей. Коли виникла урядова криза через невдачі у боротьбі проти австро-німецьких військ, введених в Україну на запрошення Центральної Ради і які оволоділи Києвом 1 березня, Є. Бош склала свої повноваження.
4 березня 1918 р. головою Народного секретаріату призначено
Миколу Олексійовича Скрипника (1872−1933).
Із 1917 по 1991 роки в Україні існувала радянська державність. Весь цей час апарат уряду мав назву Управління Справами. Керуючим Справами першого радянського уряду у грудні 1917 р. − лютому 1918 р. працював Г. Ф. Лапчинський. Апарат управління створювався по суті спонтанно, до його складу входили люди, які не були підготовлені до цієї роботи, не мали відповідного досвіду, їм потрібно було на ходу осягати ази управління.
Народному секретаріату України і далі доводилося працювати в екстремальних умовах воєнного часу та постійних втрат території через її загарбання іноземними військами. Тому він так і не зміг сконструювати власний апарат управління і здійснював керівництво в основному через місцеві ради або шляхом призначення на місцях спеціальних комісарів. Менш як за три місяці уряд змушений був кілька разів змінювати місце свого перебування: Київ, Полтава, Катеринослав, Таганрог.
Виникла потреба створення органу влади, пристосованого до воєнного часу. Тому у квітні 1918 р. на Таганрозькій сесії ЦВК Рад України було прийнято рішення про саморозпуск урядових установ. Замість ЦВК і Народного секретаріату створюється Всеукраїнське бюро для керівництва повстанською боротьбою проти окупантів, так звана „дев'ятка”, до складу якої увійшли 4 більшовики, 4 лівих есери і лівий український соціал-демократ. У липні того ж року у Курську, який вважався нейтральною зоною, Бюро реорганізується у
Всеукраїнський Центральний Військово-Революційний Комітет на чолі з
Андрієм Сергійовичем Бубновим.
Поразка Німеччини у першій світовій війні докорінно змінила обстановку в Україні. Наприкінці листопада 1918 р. у місті Суджі Курської губернії сформовано
Тимчасовий уряд України. Основною метою його було відновлення влади рад на території України. Головою уряду призначено Георгія Леонідовича П’ятакова (1890−1939). До складу цього уряду входили: Ф. А. Сергєєв (Артем), В. К. Аверін, К. Є. Ворошилов, В. П. Затонський, Е. Й. Квірінг, Ю. М. Коцюбинський, В. О. Антонов-Овсієнко, Б. Й. Магідов,
Х. Г. Раковський, М. Л. Рухимович, В. І. Межлаук, М. І. Подвойський, О. Г. Шліхтер,
О. Хмельницький та ін. Керуючий справами − І. М. Кудрін (листопад 1918 р. −
січень 1919 р.).
У маніфесті Тимчасового уряду України повідомлялося про повалення влади гетьмана П. Скоропадського та окупантів, про відміну їхніх законів і розпоряджень, про перехід всієї повноти влади до робітників і селян та передачу їм фабрик, заводів, землі. Чимало зусиль Г. П’ятаков доклав до узгодження політики очолюваного ним уряду з центральним керівництвом у Москві. Виведення з України австро-німецьких військ збіглося із значним посиленням розвитку повстанського руху проти інтервентів і гетьманщини, в якому брали участь дві різні сили − ті, що орієнтувалися на більшовиків і прагнули відновити владу рад, і ті, що об'єднувалися навколо українських національних партій і домагалися відновлення УНР. Саме між ними розгорнулася боротьба на місцях. Спираючись на допомогу Червоної армії, щойно сформовані українські радянські підрозділи почали воєнні дії проти військ Директорії УНР. Радянський уряд України мав зосередити увагу на питаннях формування власних збройних сил, апарату влади, організації роз'яснювальної роботи серед населення України. Одним з його перших актів стали декрети про Військову раду України, якій підпорядковувалися радянські збройні сили на її території, про Український фронт, про організацію української Червоної армії.
Значна увага приділялася формуванню місцевих органів. На території України утворювалися комітети бідноти, органи народної освіти, продовольчої справи та ін. Господарська діяльність уряду визначалася потребами фронту. В урядовому апараті діяв підвідділ військових заготівель, який займався питаннями організації військово-продовольчого фонду, санітарних частин, проведенням мобілізації лікарів. Було розроблено і запроваджено декрети про націоналізацію залізниць, великих промислових підприємств, про наймання робітників і службовців через біржі праці, про введення фіксованих цін на хліб тощо. 6 січня 1919 р. прийнято декрет, яким встановлено за аналогією з радянською Росією нову назву держави − Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР).
На початку 1919 р. в керівництві Тимчасового уряду України виникли непорозуміння, що стало причиною звільнення його голови. 29 січня 1919 р. за зразком першого радянського уряду Росії створюється Рада Народних Комісарів України (Раднарком, РНК) шляхом реорганізації Тимчасового уряду. Відділи останнього було перейменовано на народні комісаріати (наркомати). Головою Раднаркому України призначається
Християн Георгійович Раковський (1873−1941), відомий діяч міжнародного соціал-демократичного руху, колишній заможний болгарський землевласник, який присвятив життя російській революції. Керуючим Справами РНК УСРР у лютому−грудні 1919 р. був М. Л. Грановський.
У першій половині 1919 р. у зв'язку з наступом білогвардійських військ на чолі з генералом А. Денікіним і захопленням ними частини території України, уряд та
ЦК КП(б)У залишили Київ і перебазувалися до Гомеля. Успіхам денікінців в той час сприяли помилки радянської влади у здійсненні земельної, продовольчої, національної політики. У листопаді−грудні того ж року розгорнулися активні бойові операції Червоної армії.
Відбулися відповідні зміни у вищих ешелонах влади. Було створено тимчасовий орган − Всеукраїнський Революційний Комітет (Всеукрревком), до складу якого увійшли: Г. І. Петровський (голова), Д. З. Мануїльський, В. П. Затонський (всі троє від більшовиків), по одному представнику від українських комуністів (боротьбистів) і українських лівих соціалістів-революціонерів меншості. Від двох останніх рішення цього органу підписували Гринько і Качинський. Пізніше до складу Всеукрревкому введено
Х. Г. Раковського, М. К. Владимирова та В. Я. Чубаря. Керуючим Справами Всеукрревкому був В. Й. Єрмощенко (грудень 1919 р. − лютий 1920 p.). Всеукрревком за час своєї діяльності видав низку постанов, декретів, декларацій, звернень. Серед них − про основні начала організації земельної справи в Україні, оголошення поза законом Н. Махна і махновців, про воєнну політику, об’єднання і діяльність УСРР і РСФРР, застосування вищої міри покарання в Україні тощо.
У лютому 1920 р. на більший частині території України було встановлено контроль радянської влади. Всеукрревком припинив свою діяльність. Почала знову функціонувати Рада Народних Комісарів, яку очолив Х. Г. Раковський. Вона складалася з 7 наркоматів: внутрішніх справ (Х. Г. Раковський), землеробства (Д. З. Мануїльський), просвіти
(Г. Ф. Гринько), продовольства (М. К. Владимиров), юстиції (Л. Терлецький), соціального забезпечення (Падерін), охорони здоров'я (Кост), уповноваженого Вищої Ради Народного господарства РСФРР (В. Я. Чубар). Згідно з союзним договором між РСФРР і УСРР (грудень 1920 р.), почали діяти об’єднані наркомати: військових і морських справ, зовнішньої торгівлі, фінансів, праці, шляхів сполучення, пошт і телеграфу та Вища рада народного господарства. У складі РНК УСРР були уповноважені від цих наркоматів. Відтак федеративні органи РСФРР зосередили у себе управління найважливішими галузями економіки і насамперед важкою промисловістю.
На посаді Керуючого Справами з лютого 1920 р., змінюючи один одного, перебували В. Л. Захаров, А. М. Ждан-Пушкін, М. С. Переверзєв, П. К. Солодуб. У цей період приділялася посилена увага комплектуванню кадрами апарату, підвищенню дисципліни і відповідальності. Актуальними були питання ліквідації неписьменності, впровадження НЕПу. Під керівництвом X. Раковського уряд намагався враховувати місцеві умови. Він протестував проти викачування хліба з України, де 1921 р. в південних губерніях, як і в Поволжі, стався неврожай і почався голод. Організовує закупівлю за кордоном і термінову відправку до країни продовольства, обґрунтовує переваги кукурудзи у справі переборення важкого стану у зв'язку з посухою і голодом. Також значна увага приділялася відбудові зруйнованої промисловості, подоланню паливної кризи і розвитку видобутку вугілля у Донбасі, зменшенню безробіття. Для складання загального господарського плану створено Укрдержплан.
У серпні−жовтні 1922 р. гостро обговорювалося питання адміністративно-політичного устрою радянської федерації. Запропонований наркомом національностей РСФРР Й. В. Сталіним проект автономізації передбачав цілковиту втрату суверенності радянських республік і входження їх до складу РСФРР на правах автономії. Серед керівництва України не було єдиної думки з цього питання. Зокрема перший секретар ЦК КП(б)У Д. З. Мануїльський підтримав проект, а Голова Раднаркому Х. Г. Раковський, навпаки, різко виступав проти нього, вважаючи рішення шкідливим „для зміцнення партії і Радянської влади на окраїнах”. Така точка зору збіглася з ленінською. 30 грудня 1922 р. в Москві на Першому з'їзді Рад затверджено Декларацію, якою проголошувалося об'єднання в єдину союзну державу Російської Федерації, України, Білорусії та Закавказької Соціалістичної Федеративної Республіки, в яку входили Азербайджан, Вірменія і Грузія. За утворенням у 1922 р. і за першою союзною Конституцією 1924 р. назва її була − Союз Соціалістичних Радянських Республік (ССРР). За конституцією 1936 р. вона почала називатися Союз Радянських Соціалістичних Республік (СРСР). Відповідні зміни було внесено і в назви союзних республік (УСРР − УРСР). Хоча Україна у складі Союзу не була повноцінною державою, все ж це була національна республіка, що, порівняно з її статусом за царської Росії, можна вважати певним позитивним фактором.
13 липня 1923 р. Х. Г. Раковського було переведено на дипломатичну роботу. Він не поділяв багато в чому підходи і методи Й. Сталіна у здійсненні політики соціалістичного будівництва і його не минула трагічна доля багатьох радянських діячів того часу.
У 1927 р. був висланий в м. Астрахань, потім в м. Барнаул. У 1936 р. заарештований і проходив по справі так званого „правотроцькистського блоку”, а у 1938 р. його засуджено до 20 років ув'язнення. Під час війни, коли гітлерівські війська наближалися до м. Орла, його у числі інших політв’язнів 11 вересня 1941 р. було страчено. Через 47 років
Х. Г. Раковського реабілітували.