|
Художнє
різьблення - вид українського
народного декоративно-ужиткового
мистецтва, виготовлення з дерева частин і
деталей будівель, ходового транспорту,
меблів, культових речей, предметів хатнього
вжитку, малої пластики. Цехи, що об'єднували
ремісників, у т. ч. теслів, бондарів,
стельмахів, меблярів, виникли в серед. 17 ст.
у Полтаві, Кобеляках, згодом — у Гадячі.
Скасування кріпацтва в 1861 р. й розвиток
капіталістичних відносин сприяв новим
формам кустарного виробництва, якими
опікувалося Полтавське земство. Воно
заснувало широку мережу навчальних
закладів, надавало технічну допомогу,
турбувалося про добробут і репрезентацію
виробів на виставках. З 1922 р. майстри
обробки дерева об'єдналися в 21 артіль (189 чол.)
системи «Українкустарспілка». На цей
період припадає діяльність теслярсько-різьбярських
майстерень у Полтаві, Великих Будищах і
Переяславі. У 1929—1960 рр. функціонувала
спеціалізована фабрика «Спорт і культура»
у Полтаві з філією у с. Жуки. Асортимент:
побутові речі, статуетки, сувеніри,
різьблені лінійними візерунками. Їх у
значній кількості експортували. У повоєнну
добу різьблення полтавського краю значно
пішло на спад і лише працівники сувенірного
цеху Кременчуцького лісгоспзагу (з 1969)
виготовляють традиційні предмети з
тригранно-виїмчастим різьбленням.
На Полтавщині історично склалися художні
й ремісницькі осередки обробки дерева,
кожний з них має свої особливості. Серед
найзначніших Грунь і Куземин Зіньківського
повіту. Чепурно зроблені ремісниками вози,
сапи, колеса знаходили збут у Катеринославі,
Чернігові і Харківській губернії. Для
Золотоніського повіту (Вереміївка,
Васютинці) характерне суцільне заповнення
площин розетками, зірками, зернятками на
санях і возах, щедре вживання поліхромії на
круглих і хрестоподібних мисках, мисниках,
дверних одвірках, віконницях. Неглибокі
врізані групи орнаментів прямолінійних
форм на спинках і насадах возів — для
Миргородського повіту (Велика Багачка).
Колеса для волових і кінних возів,
чумацьких маж робилися у Попівці, Хомутці,
Мачухах, Зуївцях. Довершені простих форм
ложки виготовляли у Хитцях Лубенського
повіту, складніших — косарські ложки,
держаки яких завершувалися головами коней,—
у Груні. Там само робили чумацькі коряки й
миски, михайлики (корячки для пиття) з
лінійними візерунками. Прянишні форми із
зображенням птахів, рибок, коників — у
Золотоноші, мотивів сонця, хреста, «дерева
життя» — у Великих Будищах, рослинні
галузки й букети — в Устивиці, Яреськах.
Окрему групу складають прянишні форми з
людськими постатями — берегині (жінки з
піднятими руками), вершники, інколи —
улюблена в народі композиція «Козак Мамай».
Серед хатніх прикрас виділялись мисники й
божники з поглибленим різьбленням, краї
яких мали фігурні прорізи. У меморіальному
будинку І. П. Котляревського у Полтаві
зберігся унікальний різьблений сволок з
написом і датою 1705 р.
Значну мистецьку вагу становило церковне
художнє різьблення (сницарство), куди, крім
іконостасів, входили також аналікіоти,
хрести, постаті святих, янголів. Як правило,
їх різьбили з м'яких порід дерев й фарбували
золотом. Відомо, що іконостаси на
Полтавщині виготовляли: Стефан Мутяниця
для Преображенського собору Мгарського
монастиря біля Лубен (1685), Сисой Шалматов —
для соборів Лубен, Лохвиці, Ромен, Полтави
(1763—1773).
Полтавське класичне народне різьблення
включає техніки: тригранно-виїмчасте
різьблення (побутових речей, меблів, споруд),
рельєф (в оздобленні іконостасів, кіотів), а
також круглу пластику. Остання у вигляді
зооморфних чи антропоморфних додатків до
предметів щоденного вжитку (ложки,
ополоники, сільнички, коряки), завершень на
мисниках, полицях, балок хат (коники)
започаткована в сивій давнині і дійшла до
початку 20 ст. Різьбярі вживали обмежену
кількість простих лінійних форм: прямі й
ламані лінії, порізки, трикутні, прямокутні
та ромбоподібні форми, «підківки»,
горошинки. До них долучали розетки: прості (спіраль,
павутинка, вихор або «млинок», з
трикутників, «сливок») або ускладнені.
Вперше вироби народних митців і
ремісників експонувалися на виставках
сільських творів на Іллінському ярмарку в
Ромнах (1846,1847, 1848) і в Полтаві (1851, 1853). У
значній кількості різьблені речі, дрібна
пластика, меблі представлялися на
виставках України та за її межами. За
описами й каталогами виставок 2-ї половини 19
— початку 20 ст. відомі імена талановитих
народних митців. Серед них: дід, батько й син
Іван, Федот і Прокіп Юхименки з Великих
Будищ, Гаврилко Кулько, Федір Коваль з с.
Жуки, Павло Комашко з Полтави, Яків Іщенко з
Гадяча, ложкарі Федір Процюга та Марко
Шапоренко з Лубенського повіту. Різьбярі 20
ст.: Яків Халабудний, Василь Гарбуз, Антон
Голуб (експоненти міжнародної виставки 1937 р.
у Парижі), Іван Коваль, Валентин Нагнибіда,
Микола Зацеркляний.
Художнє різьбярство Полтавщини
досліджував В. П. Лапа (1937). Зразки
художнього різьбленого дерева
зберігаються в музеях Полтави, Києва,
Кременчука, Лохвиці, Лубен, Миргорода. У
1912—1913 рр. Полтавське губернське земство
видало серію альбомів кустарного складу «Украинское
народное творчество».
Полтавщина:
Енциклопедичний довідник
(За ред. А.В.
Кудрицького.- К.: УЕ, 1992). Стор.
837-839
Посилання
на сторінку/ссылка на страницу:
«Украинское народное творчество» - серія альбомів
Художнє різьблення
|