|
Ткацтво
— вид української народної
традиційної творчості, одне з найдавніших і
найпоширеніших ремесел. Перші ткацькі цехи
з'являються у 17 ст.: у 1615 р. — у Ромнах, у
середині 17 ст. — у Срібному, у 1662 р. — у
Полтаві, у 1685 р. — у Кобеляках. Український
історик О. Ф. Шафонський (1740— 1811) подає
перелік цехів у Зінькові, Комишні, Лубнах,
Опішні, Прилуках, Сенчі Чернігівського
намісництва. Практично ткацтвом займалися
у кожному населеному пункті. За матеріалами
Генерального опису Лівобережної України
1765—1769 рр. у Полтавському полку
зареєстровано ткачів-професіоналів у
Полтаві — 14, у селах: Нижні Млини — 17,
Павленки — З, Яківці — 4, Петрівка — 10,
Семенівка — 5, Тахтаулове — 6, Стасі — 3,
Гавронці — 6, Брусія — б, Пушкарівка — 2,
Мачухи — 6, Рибці — 16, Диканька — 9.
У 1-й половині 19 ст. ткацтво набрало
промислового характеру: діяли поміщицькі
фабрики: суконні в Хомутці, Яготині,
Карлівці (на 1816 р. працювало 209 кріпаків),
парусинова О. В. Паульсон у Лохвицькому
повіті, полотняна О. В. Попова у Решетилівці,
що мала 55 верстатів і 40 працівників. У
Миргороді, Смілому Роменського повіту
виробляли художню декоративну набійку й
тканини для оздоблення парадних кімнат
поміщицьких палаців і будинків, для
обклеювання стін і оббивки м'яких меблів. За
даними П. Бодянського на 1865 р. у містах
налічувалось 363 ткачі, за земською
статистикою по губернії: на 1900 р. — 20 097 чол.,
на 1910 р. — 26 076, на 1922 р. — 25 780. Наприкінці 19 —
на початку 20 ст. засновані навчальні
ткацькі майстерні у Дігтярах (з 1898),
Олефирівці (з 1902), виробничі майстерні (19 на
1913), показові пункти (у Решетилівці з 1905 р.,
Решетилівський ткацький навчально-показовий
пункт). Майстри-викладачі та учні названих
майстерень, а також у Куземині, Лохвиці,
Сарах, Переяславі, приватної Н. О.
Вітвіницької з Красногорівки Хорольського
повіту славилися національними виробами на
багатьох кустарних вітчизняних і
зарубіжних виставках, одержували найвищі
нагороди й відзнаки. На 1922—1923 рр.
засновується мережа ткацьких майстерень у
системі полтавського «Союзкустар». У
цілому по Полтавській губернії ткацтвом
займалося 25 780. До 70-х рр. 20 ст. ткацтво як
виробництво функціонувало у Зінькові,
Великих Сорочинцях, Великих Будищах, Нових
Санжарах, Опішні. На сьогодні ткацькі
вироби випускає Решетилівська фабрика
художніх виробів їм. К. Цеткін.
Асортимент тканих виробів: з конопляної
та лляної пряжі — полотно, рушники, хустки,
скатерті; з валу — рядовина (мішки, лантухи),
рядна, ковдри, доріжки; з вовняної овечої
пряжі — просте сукно, запаски, плахти,
килимові вироби, ліжники, коци. З художнього
перебірного тканого промислу на Україні, що
включало виробництво національних
своєрідних плахт і плахтових тканин, перше
місце відводиться Полтавщині. Осередки
виготовлення плахт: Миргородський (Великі
Сорочинці, Олефирівка, Ковалівка, Миргород),
Зіньківський (Велика Павлівка, Куземин),
Полтавський (Решетилівка, Диканька, Нові
Санжари), Прилуцький (Дігтярі), Гадяцький (Веприк,
Сари). Наприкінці 19 ст. склався осередок —
Сміле з с. Протасівкою Роменського повіту
На 1898 р. тут працювало 260 ткачів; з них
найвідоміші родини Гаркавих, Овсійок. З
учасників виставок середини 19 — початку 20
ст. плахти ткали — Н. Біловіл, Є. Воскобійник,
П. Корицька, О. Омельченко; скатерті, рушники
— М. Колісник, Р. Хоменко, родина Ребриків з
Решетилівки, коци — О. Кивенко з Миргорода.
Серед ткаль 20 ст.: Л. Середина-Сабатіна (удостоєна
почесного звання «майстер народного
мистецтва», 1936), К. Ворона, Я. Матвійчук, А.
Литвиненко. Зразки полтавського ткацтва
представлені у багатьох музеях, зокрема
Полтави, Києва, Канева, Львова. У 1912—1913 рр.
Полтавське губернське земство видало серію
альбомів кустарного складу «Украинское
народное творчество».
Полтавщина:
Енциклопедичний довідник
(За ред. А.В.
Кудрицького.- К.: УЕ, 1992). Стор.
905-906
Посилання
на сторінку/ссылка на страницу:
|