Павло Григорович Тичина
|
|
Меню: Особистості - Т;
Поети; Перекладачі |
|
Тичина Павло Григорович [15(27).01.1891 -16.09.1967] - видатний український поет. Академік АН України (з 1929). Н. у с. Пісках на Чернігівщині (тепер Бобровицького р-ну Чернігівської обл.) у родині сільського дяка. Початкову освіту здобув удома, пізніше - у земській школі. З 1900 перебував у Чернігові: співав у монастирському хорі, навчався в бурсі та семінарії. З дитинства проявляв здібності до малювання і музики, зокрема, був кларнетистом семінарського хору. У 1910 познайомився з М. Коцюбинським, який на одній із своїх літературно-мистецьких “субот” передбачив молодому початківцю майбутнє справжнього поета. В 1912 у періодичних виданнях з'явилися перші поетичні твори Т. З 1913 жив у Києві. У 1913-17 навчався у комерційному ін-ті, співпрацював у журналі “Світло”, газеті “Рада”, українському театрі М. Садовського. Вітав націонално-визвольні події в Києві у 1917, про що, зокрема, свідчить його містична візія “Золотий гомін” (1917). У 1918 виходить перша поетична збірка Т. “Сонячні кларнети”, що стала помітним явищем в українській літературі. Наступні книжки віршів -“Плуг”, (1920), “Замість сонетів і октав” (1920), “В космічному оркестрі” (1921), “Сковорода. Уривки з симфонії” (1923), “Вітер з України” (1924; з присвятою М. Хвильовому) закріпили за Т. славу одного з найвизначніших українських поетів 20 ст. У цих збірках відображене складне й суперечливе світосприйняття українця в періоди оптимістично-трагічних історичних подій на рідній землі. У 1923 Т. переїхав до Харкова, де працював у журналі “Червоний шлях”. Був одним з яскравих представників революційно-романтичної течії в літературі (В. Еллан-Блакитний, В. Чумак, М. Бажан та ін.). З 1925 належав до Вільної академії пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ), яка об'єднала 22 письменників. У 1934 повернувся до Києва. Яскравий талант Т. був деформований умовами тоталітарного режиму. У складних суспільно-політичних подіях 1930 років Т. змушений всупереч історичній правді оспівувати революційний героїзм, прославляти радянський патріотизм та інтернаціоналізм, возвеличувати Сталіна і більшовицьку партію. Для того, щоб втриматися на “Голгофі слави”, як висловився В. Стус, Т. змушений з роками перетворитися на “живу мумію”. Під час радянсько-німецької війни 1941-45 жив у Башкирії. У цей період написав кілька збірок, зокрема, “Чернігів” (1931), “Партія веде” (1934), “Чуття єдиної родини” (1938), “Сталь і ніжність” (1941) та ін., які, як і наступні, все більше зазнають впливу радянської кон'юнктури. Т. видавав книжки для дітей: “Івасик-Телесик” (1929), “Дударик” (1950) та ін. Володіючи багатьма мовами, Т. залишив значний доробок як перекладач. Значним внеском Т. у філологічну науку є літературознавчі праці про творчість Т. Шевченка, І. Франка, М. Коцюбинського, Я. Купали, М. Гафурі, Х. Ботева та ін. У 1943-48 Т. - міністр освіти УРСР. У 1953-59 - голова Верховної Ради УРСР [у мене сумніви щодо цієї посади: цю посаду займали М. С. Гречуха (1939-1954) і Д. С. Коротченко (1954-1969) - Т.Б.]. Державна премія України ім.Т.Шевченка (1962). Погляди літературознавців щодо оцінки т. зв. “радянського” періоду творчості Т, неоднозначні. Окрім звинувачень автора “Золотого гомону” в зраді національних ідеалів, деякі сучасні дослідники його творчості (О. Тарнавський, С. Тельнюк, М. Жулинський) вбачають у писаннях Т., що “вихваляють” радянський лад, певні поетичні пародії, глибоку іронію. Помер у Києві. Похований на Байковому кладовищі. У 1980 у Києві відкрито музей П. Тичини. М. Крупач (Львів). І.
З. Підкова, Р. М. Шуст. Довідник з історії
України. У 3-х т.
Посилання на сторінку/ссылка на страницу: Педагогічний університет ім. В. Г. Короленка
|
