Чехівський
Володимир Мусійович
(Чеховський; 20.7.1876 - бл. 1938) - визначний
український політичний і церковний діяч,
ідеолог УАПЦ, професор.
Н. у с.Горохуватці
Київського повіту Київської губ. у родині
священика. У 1896 закінчив Київську духовну
семінарію, в 1900 - Київську духовну академію,
одержав ступінь кандидата богослов'я (у 1905
присвоєно звання магістра). У 1900-01
вчителював у с.Янівці та Горохуватці на
Київщині. У 1901-03 працював помічником
інспектора Кам'янець-Подільської духовної
семінарії, з якої 1904 за активну національну
роботу переведений з попередженням до
Київської духовної семінарії. У 1905-06 -
учитель російської мови в Черкаському
духовному училищі, учитель історії
літератури та теорії словесності в
Черкаській чоловічій гімназії. З 1905 належав
до Української соціал-демократичної
робітничої партії. За свою політичну і
громадську діяльність постійно перебував
під наглядом поліції. У 1906 обраний
депутатом І Державної Думи, в якій входив до
складу Української парламентської громади.
У 1906 за участь в українському національному
русі заарештований і засланий до
Вологодської губ. У 1907 повернувся в Україну.
У 1908-17 жив в Одесі. Викладав історію,
психологію, логіку в середніх навчальних
закладах Одеси. Брав активну участь у
роботі місцевих осередків Громади і “Просвіти”,
редагував газету “Українське слово”, яку
видавав Український комітет. У 1917 переїхав
до Києва, де активно займався національно-державотворчою
та церковною діяльністю. Входив до складу
керівних органів Української соціал-демократичної
робітничої партії.
З квітня 1917 - член
Української Центральної Ради від м.Одеси. З
квітня 1918 - на посаді директора
департаменту віросповідань УНР. Директор
департаменту загальних справ Міністерства
віросповідань Української Держави. Восени
1918 Ч., будучи членом Українського
військового революційного комітету, брав
участь у підготовці збройного повстання
проти гетьмана П.Скоропадського. У період
Директорії УНР з 26.12.1918 до 11.2.1919 очолював
Раду Міністрів і Міністерство закордонних
справ УНР. Надзвичайно багато зробив для
становлення Української автокефальної
православної церкви. За його
безпосередньою ініціативою уряд УНР 1.1.1919
проголосив автокефалію УАПЦ. У 1919-20 - професор
історії культури в Державному Українському
університеті в Кам'янці-Подільському. У 1920-22
- професор Вінницького ін-ту народної
освіти та Київського медичного ін-ту,
доцент Київського політехнічного ін-ту.
З
1920 близько співпрацює з Всеукраїнською
православною церковною радою, яка
очолювала Всеукраїнську спілку
православних парафій та вела підготовку до
Всеукраїнського православного церковного
собору з метою завершення організаційного
оформлення УАПЦ. Учасник І і II
Всеукраїнських православних церковних
соборів. На І Всеукраїнському соборі
(14-30.10.1921) - голова ідеологічної комісії УАПЦ,
засновник і голова “Братства робітників
слова”. У 1921-24 - член президії ВПЦР,
благовісник УАПЦ, організатор і викладач
пастирських курсів у Києві. 17-30.10.1927 - голова
другого Всеукраїнського собору.
29.7.1929
заарештований за звинуваченням у
приналежності до сфабрикованої органами
ДПУ Спілки визволення України. Під час
процесу СВУ 19.4.1930 засуджений до страти.
Згодом вирок замінили на 10-річне ув'язнення.
Відбував покарання в Харківському і Ярославському політізоляторах. У 1933 Ч.
переведено до таборів особливого
призначення без права листування. Ймовірно,
загинув в ув'язненні.
Автор праць на
релігійно-церковну тематику (деякі роботи
підписував псевдонімом Ілля Братерський):
“Київський митрополит Гавриїл Банулеско-Бодоні.
1799-1908”, “Боротьба чехів за волю і правду в
часи Гуса”, “Кому служить церковне панство
на Україні”, “Основи визволення Церкви з-під
влади князів тьми”, “За Церкву, Христову
громаду, проти царства тьми”, “Церковне
панство на Україні”.
О. Ігнатуша (Запоріжжя).
І.
З. Підкова, Р. М. Шуст. Довідник з історії
України. У 3-х т.
http://history.franko.lviv.ua/dovidnyk.htm
Фото:
http://memory.sumy.ua/uryad.html
Посилання
на сторінку/ссылка на страницу:
Остапенко Сергій Степанович
Осецький Олександр Вікторович
|