Меню: Особистості - С; Історики, краєзнавці; Науковці; Освітяни; Кооперативні діячі; Статистики;   Репресовані; Політичні діячі 
 Версія для друку   На головну

Соловей Дмитро Федорович — Соловей Дмитрий Федорович — (23.10/4.11.1888, м-ко Срібне Прилуцького повіту — 09.07.1966, Сент-Пол, Міннесота, США) — історик, економіст, статистик, педагог, публіцист, громадсько-політичний діяч.

Народився в селянській сім'ї. Навчався в гімназіях Владивостока (де жив старший брат) і Сум. У 1909-1914 рр. вчився на історико-філологічному факультеті Харківського університету. В 1914р. був заарештований за участь у підготовці протестаційної демонстрації у зв'язку з урядовою забороною відзначати 100-літній ювілей Т. Шевченка, виключений із університету і висланий до Полтави. Один із організаторів і активних діячів Юнацької Спілки (ЮС). Створив гуртки ЮС в духовній семінарії, учительському інституті, ремісничій, земській та фельдшерській школах. У 1916 р. мобілізований до царської армії. Служив в Азові. В 1918 р. повернувся до Полтави. Працював інструктором у культурно-освітніх справах при Полтавській Спілці споживчих товариств (ПССТ). Створив кооперативну спілку при ПССТ та Просвітницький Союз «Українська культура». Після розгрому обох спілок більшовиками в 1920 р. ув'язнений у Харкові. Дивом уник розстрілу. У 1923—1925 рр. працював завідувачем відділу економічної статистики у Статистичному Бюро Полтавського губвиконкому і водночас викладав економічну географію України в Полтавському кооперативному технікумі. В 1925—1933 рр. завідував підвідділом статистики спеціальних галузей торгівлі ЦСУ України у Харкові. Підготував і видав низку статистично-економічних праць, присвячених соціально-економічному розвитку України XVIII — І пол. XX ст. Без відриву від виробництва закінчив аспірантуру і протягом 1926—1934 рр. працював у науково-дослідному інституті української культури імені академіка Д. Багалія в Харкові. Пізніше керував підвіддділом, потім відділом статистики Української промислової кооперації у Харкові й Києві. Як «неблагонадійний» у 1936 р. був звільнений з роботи. Працював шкільним учителем української мови й літератури (1936—1941 рр.) і директором школи (1942—1943 рр.) у Харкові. Не бажаючи залишатися під більшовицькою владою, вийшов із сім'єю на еміграцію. В 1943—1944 рр. працював у Ревізійному Союзі Українських кооперативів у Львові, потім п'ять років перебував у таборі для переміщених осіб у Ганновері, звідки перебрався до Америки. Дійсний член УВАН у США. Автор праць: «Голгота України» (Вінніпег, 1953 р.), «Україна в системі совєтського колоніялізму» (1959 р.), «Українська наука в колоніяльних путах» (1963 р.), «Розгром Полтави» (Вінніпег, 1974 р.; перевид. Полтава, 1994 р.).

Білоусько О. А., Єрмак О. П., Ревегук В. Я.
  Новітня історія Полтавщини (І половина ХХ ст.). Стор.13

Посилання на сторінку/ссылка на страницу:

 «Українська культура» - журнал

Соловей Дмитро Федорович (4.11(23.10).1888 — 9.07.1966)

Близький до Дмитра Федоровича Солов’я вчений із Полтави Петро Петренко писав про нього як про «добре знаного серед української еміграції історика і публіциста», людину милу і товариську, але замкнуту, неохочу розповідати про себе, — «він прожив справді змістовне, барвисте, але трудне життя». Віддавши Україні свої знання, сили, любов, він не з власної вини мусив покинути рідну землю й упокоїтись на чужині.

Народився Дмитро Федорович у містечку Срібному Прилуцького повіту на Полтавщині в селянській сім’ї. Дід і батько його ще зазнали кріпацтва. У Владивостоці жив старший брат Дмитра, він і запросив його до себе, тому протягом 4 років Соловей навчався у Владивостоцькій гімназії. Але з початком російсько-японської війни повертається в Україну і в 1909 році закінчує Сумську гімназію. Згодом, навчаючись на історико-філологічному факультеті Харківського університету, юнак захопився ідеями Михайла Драгоманова. 1914 року його заарештовують за участь у підготовці до антиурядової демонстрації у зв’язку з 100-річчям від народження Т. Г. Шевченка. Разом з товаришем по університету Н. Синявським Дмитро Соловей був висланий до Полтави, де й прожив до 1925 року, за винятком 2-річного перебування у війську.

Полтавський період Дмитра Солов’я характеризується активною науково-творчою діяльністю. В 1918 — 23 роках він працює інструктором культосвітніх справ при Полтавській спілці споживчих товариств; в 1923 — 25 — завідує відділом економічної статистики при Полтавському губвиконкомі. В жовтні 1920 року разом з іншими кооперативними і громадськими діячами був заарештований і відвезений до в’язниці в Харків (про це — у книзі Дмитра Солов’я «Розгром Полтави»). У березні 1921 року його звільнили, і він деякий час працює в харківських «Вістях». У 1922 — 25 роках Дмитро Федорович викладає економічну географію в Полтавському кооперативному технікумі і служить у Спілці споживчих товариств.

Переїхавши 1925 року до Харкова, Соловей очолює підвідділ статистики соціальних галузей торгівлі Центрального статистичного управління України, в 1933 — 36 роках — завідуючий підвідділом та відділом статистики промкооперації в Києві. В 1936 році залишив Київ і перейшов на вчителювання в одній із російських шкіл Харкова.

Ще раніше, в 1926 — 29 роках, Дмитро Соловей навчався в аспірантурі Науково-дослідної кафедри української культури під керівництвом Д. Багалія. Закінчивши аспірантуру, працював протягом 1929 — 34 років науковим співробітником науково-дослідного інституту аж до його ліквідації.

У Харкові під час окупації працював у школі й одночасно налагоджував видавничу діяльність, випустивши «Буквар» та «Молитовник». Не бажаючи залишатись під більшовиками, емігрував. В 1943 — 44 роках разом з родиною мешкав у Львові, а в повоєнні роки — у таборі для переміщених осіб у місті Ганновері. Там він продовжив публіцистичну працю, збирав спогади людей про голод 33-го в Україні. З 1950 року в Америці. Після виходу на пенсію наполегливо працював над упорядкуванням свого архіву і підготовкою його до видання. Помер і похований у місті Сент Пол, штат Міннесота.

Друкуватися Дмитро Федорович Соловей почав іще в Полтаві 1917 року під псевдонімом Митрусь або криптонімом Д. С. Вийшли його твори: «Мати» (1917), «Книжка дітям для розваги» (1917, 1920), казка «Переполох» (1919), п’єса «Чумацькі діти» (збірник «Проліски», 1918), «Розваги на дозвіллі» (1925). Переклав на українську оповідання М. Гоголя «Сорочинський ярмарок» (1920). В 1918 — 20 роках редагував журнал «Полтавський кооператор», в 1920 — журнал «Молода громада». Крім того, в 1919 — 25 роках був членом Полтавського наукового товариства, з 1922 — керував термінологічною секцією цього товариства. В 1927 — 29 роках був членом Українського краєзнавчого комітету в Харкові і співробітником журналу «Краєзнавство». В 1945 році в таборі ДіПі організував циклостильове видавництво «Шляхи на Україну», яке видало низку книжечок для школи.

Праці Солов’я з економіки і культури: «Решетилівський ярмарок 12 — 14 жовтня 1923 р.» (Полтава, 1924), «Короткий нарис ярмарків і ярмаркової торгівлі» (Полтава, 1925), «Хлібозаготівля на Україні 1924 — 25 рр.» (1927) та ін.; статті про Л. Українку, М. Драгоманова, Т. Шевченка та ін. Перебуваючи в Західній Німеччині, опублікував статті: «Микола Скрипник та його роль в українському відродженні 20-х Років» (1949), «Чого коштувала Україні акція московського Політбюро по запровадженню колективізації» (1949), «Археологічні дослідження на Україні в 1947 р.» (1948), «Україна в системі совєтського колоніалізму» (1959). Праці, опубліковані в Америці: «Стежками на Голготу» (1952), «Голгота України» (Вінніпег, 1953, 288 с), «Полтавська гравіметрична обсерваторія в системі імперіалістичного наступу ЦК КПРС на українську науку» (1960), «Українська наука в колоніальних путах» (1963) та ін. Загальна кількість праць — близько 250.

1974 року в місті Вінніпезі (Канада) видавнича спілка; «Тризуб» випустила в світ одну з найцінніших праць Д. Ф. Солов’я «Розгром Полтави: Спогади з часів визвольних змагань українського народу 1914 — 1921». їх підготувала до видання дочка письменника-публіциста Оксана Соловей, Окремі уривки з цієї книги опублікував «Полтавський вісник» в жовтні 1992 року, а в 1994 році книжка була перевидана в Полтаві повністю. За словами Оксани Соловей, дві головні теми пекли душу батька, інтелігента-патріота, спадкоємця кращих рис, притаманних старій полтавській інтелігенції, — голод і репресії в Україні та її колоніальне становище в більшовицькій імперії. «Останнім з могікан» старого українства назвав Дмитра Солов’я професор П. Й. Петренко. Закінчуючи свій нарис пам’яті цієї людини, він писав: «В умовах занепаду морального й ідейного — там і тут, — свідками якого ми є нині, душа тужить за людьми глибокої віри й виняткової порядності».

http://www.pollitra.pi.net.ua

Посилання на сторінку/ссылка на страницу:

 «Українська культура» - журнал