Меню: Особистості - О; Літературо- і мовознавці; Історики, краєзнавці 
 Версія для друку   На головну

Охріменко Павло Павлович (16.07.1919 - 07.12.1997)

Професор Павло Павлович Охріменко — діяч тієї породи людей науки і письменства, яким присвячують монографії та широкого обсягу бібліографічні праці. Важко схарактеризувати його діяльність, що сягає історії та теорії літератури, фольклору, театру, книгознавства і краєзнавства, в короткій календарній статті. Бо ще ж треба сказати про нього і як про педагога, вихователя молодої літературної зміни, організатора наукових конференцій тощо. Гроно інтересів ученого таке вагоме, що вже з першого погляду неважко визначити: перед нами вчений, велич якого сягає за межі України!

Павло Охріменко народився 16 липня 1919 року, в селі Солониці, що на Лубенщині, в селянській сім’ї. Учився спершу в Засульській, а потім у Лубнах, в 4-й середній школі. 1937 року вступив на філологічний факультет Київського університету, який закінчив лише після війни. Свою багаторічну педагогічну працю П. Охріменко розпочав у Сумському педагогічному інституті в 1944 — 45 навчальному році. Потім працював у Луганському педагогічному інституті, в 1949 році отримав кафедру російської літератури Кишинівського університету. Захистивши в 1950 кандидатську дисертацію, вчений перейшов до Гомельського педагогічного інституту, де працював до 1972, коли знову повернувся до Сум. У 1957 році відбувся захист докторської дисертації на тему: «Українсько-білоруські літературні зв’язки», після чого Охріменко був обраний професором кафедри російської літератури та літератури народів СРСР Гомельського педагогічного інституту.

Першу літературознавчу статтю — «Сатиричні засоби поем Т. Г. Шевченка «Сон», «Кавказ» — опублікував 1940 року в збірнику студентських наукових праць Київського університету. Починаючи з 1944, систематично друкувався, опублікувавши за півстоліття більше 600 окремих книг, газетних і журнальних статей і розвідок. Він автор багатьох монографій, брошур, посібників і методичних рекомендацій для студентів вузів, рецензій у періодичній пресі. Друкувався як у спеціальних, наукового значення, так і в популярних виданнях. Перебуваючи в Білорусії, П. Охріменко розширив коло своїх наукових зацікавлень на білоруську літературу і фольклор, зокрема зосередився на вивченні українсько-білоруських літературно-культурних взаємин і став у цій галузі провідним ученим свого часу. Окремими виданнями вийшли такі його праці: «Українсько-білоруські літературно-фольклорні зв’язки» (1959), «Білоруські загадки, приказки і прислів’я» (1961), «Білоруська література і фольклор» (1962), «Білоруські пісні і казки» (1965), «Шляхами братства» (1968), «Тарас Шевченко і Білорусь» (1969), «Літопис братерства: Про білорусько-українські фольклорні, літературні і театральні зв’язки» (1973). 1967 року Павло Охріменко опублікував у Гомелі «Бібліографічний покажчик праць про білорусько-українські літературні і фольклорні зв’язки» (1969 року — доповнення в «Матеріалах 1-ї наукової конференції» з цих зв’язків, що відбулася в Гомелі). У співтоваристві з іншими вченими видав книжки: «Т. Шевченко і Литва» (1962), «М. Л. Кропивницький в Білорусії, Грузії і Молдавії» (1965) та ін. Також був співавтором академічного видання «Історія білоруської дожовтневої літератури», т. 1, 1968 р.

Багато уваги вчений віддав дослідженню українсько-російських літературно-культурних зв’язків та опрацюванню важливих питань щодо походження писемності на Русі й проблем, зв’язаних з «Словом о полку Ігоревім», зокрема щодо авторства цього твору. Він організатор і учасник конференцій з «словознавства», які проводяться в Сумах.

З 1966 року Павло Охріменко член Спілки письмеників України, активний організатор творчого життя в Сумах. В пресі він виступає як критик і пропагандист літератури, наставник літературної молоді. Він упорядкував збірку творів поетів Сумщини «Зажинок», видав довідник «З літературної Сумщини» (1991), систематично виступає з розвідками про невідомих діячів української культури в періодичних виданнях Києва, Харкова, Сум. За яку б тему не брався вчений, його праця сповнена кипінням думки, пристрастю, глибинними висновками. Друкувався він в журналах «Вітчизна», «Дніпро», «Народна творчість та етнографія», «Мистецтво», «Прапор» (пізніше — «Березіль») та ін. Найповніше бібліографія праць вченого подана в брошурі «Основні публікації професора П. П. Охріменка за 1940 — 1990 рр» (Суми, 1991. 23 с).
Павло Охріменко вивчає історію свого краю, зокрема її літературно-культурні сторінки, а наслідки своїх досліджень друкує в полтавській пресі. В 50 — 60-х роках Павло Павлович був постійним учасником наукових конференцій, які проводив літературно-меморіальний музей І. П. Котляревського у Полтаві. В «Наукових записках музею» він опублікував статті «Котляревський і білоруська література», «Наталка Полтавка» в селі Солониці» тощо.

Професор Охріменко відомий і як бібліофіл, дослідник книг і бібліотек. В його книгозбірні понад 6 тисяч книг різними мовами, а відділ білоруської книги чи не найповніший в Україні.

Помер і похований у Сумах.

Петро Ротач, "Колоски з літературної ниви"