Меню: Особистості - М; Етнографи; Художники 
 Версія для друку   На головну

Мартинович Порфирій Денисович (07.03(24.02).1856 — 15.12.1933), живописець.

«Порфирій Мартинович з походження полтавець...» — писав О. Сластьон, у своїй брошурі про цього діяча, що була видана 1919 року накладом газети «Рідне слово» у Полтаві (на українську мову переклала Є. Рудинська). І далі зауважив: «Життя його, загалом беручи, незвичайно інтересне в смислі тії дивної постійності, з якою гнобила його та й по сьогодні гнобить лиха доля». Життєпис П. Д. Мартиновича в коротких рисах такий.

Народився майбутній художник і фольклорист у містечку Костянтинограді Полтавської губернії (тепер Красноград, належить до Харківської області) в сім’ї чиновника, секретаря повітового суду, який згодом перетворено в поліційне управління, де він і служив до смерті. Ще в дитинстві сильне враження на Порфирія справили співи перехожих кобзарів і лірників, перекази і розповіді про різні події. Після навчання в місцевому пансіоні батько віддав його до Харківської класичної гімназії, де, захоплюючись малюванням, юнак став готуватися до вступу в Академію мистецтв. 1873 року він поїхав до Петербурга, і мрія його здійснилась. Одними з перших малюнків, які він виконав в Академії, були ілюстрації до поеми Івана Котляревського «Енеїда». Правда, довгенько їм довелося лежати непорушно, аж доки 1903 року в Полтаві не були вони показані на виставці [див. Художня виставка 1903 р. - Т.Б.] при відкритті пам’ятника Котляревському. На тих малюнках Мартинович зобразив античних героїв у вигляді знайомих йому полтавських козаків і селян.

П. Мартинович успішно навчався в Академії, переходячи з класу в клас, і 1877 року одержав велику срібну медаль. Але в цей час помер його батько, і Порфирій, терплячи нужду, змушений був відлучатися з Академії на заробітки. «До того ж, — як писав його товариш по навчанню Опанас Сластьон, — він не міг терпіти ніяких обмежень, які перешкоджали йому цілковито віддатись улюбленій роботі». У 70-х роках П. Мартинович дуже захопився збиранням фольклору, особливо кобзарського. Влітку 1876 року удвох з Сластьоном вони побували на Лохвиччині, в селах Чорнухи, Бондарі, Білоцерківці, Вороньки, де малювали й записували думи та пісні. У Лохвиці на ярмарку Мартинович змалював кобзарів Крюковського та Магадина, записав їхній репертуар. Наступного літа бачимо його на Золотонощині, у містечку Вереміївці, де він відкрив багаті «поклади» старого козацького і чумацького фольклору. До Вереміївки він навідувався протягом кількох літ, і це стало вершиною його фольклорно-етнографічної діяльності. Тут він записав казки про правду, переказ про те, як запорожці їздили в Петербург до цариці тощо. Сюди до нього в 1878 році приїздили О. Сластьон та Олена Пчілка. Внаслідок цієї роботи в 1885 році в журналі «Киевская старина» з’явилась публікація Мартиновича «З народних переказів про гетьманщину, Запоріжжя та Чорномор’я».

Бідування, яке переживав Мартинович після смерті батька, вплинуло на його психіку. З 1885 він вже за пензель не брався, але не перестав записувати фольклор. Разом з Василем Горленком він склав список стародавніх монументальних споруд Полтавщини (переважно церков), і 1888 року ця винятково цінна праця була опублікована. Багато цікавих записів П. Мартиновича ввійшло до його збірки, виданої 1906 року в Києві під назвою «Українські записки Порфирія Мартиновича». Тут, зокрема, була розповідь хрещениці І. П. Котляревського Христини Морозовської про зустрічі з Т. Шевченком, М. Гоголем та ін. Ці записи є й на сьогодні цінним Історико-культурним джерелом.

Помер П. Д. Мартинович у Краснограді. Його архів зберігається в Інституті фольклору та етнографії ім. М. Рильського (1400 од.).

http://www.pollitra.pi.net.ua

Посилання на сторінку/ссылка на страницу:

 Полтава. Історична довідка