Меню: Особистості - М; Військові діячі 
 Версія для друку   На головну

Муравйов Михайло Артемович — Муравьев Михаил Артемович — (25.09.1880, с. Бурдюково Костромської губернії, Росія - 11.07.1918, Симбірськ, Росія) - військовий діяч, полковник (груд. 1917 р.).

Народився в сім'ї сільського злидаря. Змалечку наймитував у місцевих багатіїв. За допомогою одного з них закінчив повітове училище і поступив в учительську семінарію, звідки був виключений за негідну поведінку. Навчання продовжив у Казанському юнкерському піхотному училищі, після закінчення якого у 1901 р. одержав призначення в 1-й піхотний Невський полк. За вбивство на балу офіцера Смирнова був засуджений до 1,5 року арештантських рот і позбавлений офіцерського звання. Проте обійшовся направленням поза чергою на театр російсько-японської війни. Незабаром дістав тяжке поранення і був відправлений на лікування за кордон, де познайомився з революціонерами. З початком Першої світової війни знову опинився на фронті. Але після чергового поранення вибув з Діючої армії й став викладачем у 2-й Одеській школі прапорщиків у чині підполковника. У травні 1917 р. запропонував О. Керенському сформувати «ударні батальйони» для захисту революції під своїм командуванням, але ця ініціатива була відхилена. В дні Корніловського заколоту встановив зв'язки з лівими есерами, а через них — із більшовиками. За рекомендацією Я. Свердлова 28 жовтня 1917 р. призначений командувачем військами Петроградського ВО. Ліквідував виступ Керенського-Краснова. У грудні 1917р. призначений В. Антоновим-Овсієнком начальником штабу Південного революційного фронту. У січні 1918р. командував військами, що діяли проти Української Центральної Ради. Захопив Харків, Полтаву, Київ. Під час цих подій тероризував українське населення, масово розстрілював свідомих українців, громив національно-визвольний рух, наказуючи «немилосердне знищувати всіх офіцерів, гайдамаків, монархістів та всіх ворогів революції». Штурмуючи Київ, наказав артилерії бити по висотним будинкам і церквах. Під час захоплення мостів через Дніпро та подолання оборонних укріплень українських військ на дніпровських кручах першим у громадянській війні застосував гази. Захопивши місто, віддав його на поталу своїм «гвардійцям». Жертвами муравйовського терору стали близько 3 тис. осіб. 17 лютого 1918 р. В. Ленін надіслав М. Муравйову вітальну телеграму, в якій назвав його конкістадорів «доблесними героями визволення Києва». Тоді ж М. Муравйова призначено головнокомандуючим українськими радянськими військами. Це рішення викликало протест більшовицького уряду України, який М. Муравйов відверто ігнорував.

М. Тухачевський:

«...Муравйов відрізнявся шаленим честолюбством, блискучою хоробрістю і вмінням наелектризовувати солдатські маси. Теоретично Муравйов був надто слабким у військовій справі, майже безграмотним. Проте знав історію війн Наполеона. Думка «зробитися Наполеоном» переслідувала його, і це наклало відбиток на всі його манери, розмови і вчинки. Він не вмів оцінювати ситуації. Його «прожекти» часом бували абсолютно відірваними від життя. Керувати він не вмів. Втручався у всякі дрібниці... Перед червоноармійцями загравав, аби здобути їхню прихильність, безкарно дозволяв грабувати, застосовував найбезсоромнішу демагогію».

В. Антонов-Овсіенко:

«Працівник він був невтомний, військову справу знав професійно. Звичайно, він був занадто честолюбний і великий хвалько. Особливо він любив вихвалятися своєю жорстокістю: скільки крові!.. скільки крові!.. скільки крові!..».

Щоб не загострювати конфлікт з українськими «товаришами», у лютому 1918 р. на пропозицію В. Леніна М. Муравйова призначено головнокомандувачем «Особливою революційною армією по боротьбі з румунською олігархією». Незабаром військо М. Муравйова (3 тис.) було виведено з Києва і передислоковано на південь, де самовільно проголошена Одеська радянська республіка вела війну з Румунією. Прибувши до Одеси, М. Муравйов звернувся до місцевої буржуазії з вимогою надати йому 10 млн. руб. для організації оборони міста, інакше — «з каменем на шиї утоплю вас у воді й віддам сім'ї ваші на розтерзання». Підпорядкувавши собі Особливу Одеську армію (4 тис.), М. Муравйов за шість днів боїв розгромив румунські війська в Придністров'ї, вирішивши цим підписання мирного договору. Після початку німецько-австрійського наступу, розгубившись перед загрозою оточення, кинув війська напризволяще й утік до Москви. Там у квітні 1918 р. був заарештований за звинуваченням у зловживанні владою, але справу припинили «за відсутністю складу злочину». В червні 1918 р. дістав нове призначення — командувача Східним фронтом проти білочехів. У липні приєднався до заколоту лівих есерів. 10 липня 1918 р. заарештував у Симбірську керівництво фронту і оголосив себе головнокомандуючим армією, що діє проти Німеччини. Раднарком оголосив М. Муравйова поза законом. Симбірським більшовикам вдалося придушити заколот. М. Муравйов при затриманні виявив опір і був убитий. За іншими даними, втік і згодом покінчив самогубством.

Білоусько О. А., Єрмак О. П., Ревегук В. Я.
  Новітня історія Полтавщини (І половина ХХ ст.). Стор.54

Посилання на сторінку/ссылка на страницу: