Ковалів
Левко Борисович
(18.12.1894 -
26.10.1937)
-
український політичний і державний діяч.
Н.
у Харкові. Навчався у Виборзькому
комерційному училищі, з 1913 - у Київському
комерційному ін-ті. В цей час був активним
членом української студентської громади,
згодом вступив до групи українських
соціал-революціонерів. 31915 співпрацював у
ж-лі «Боротьба». Внаслідок переслідувань
російською владою змушений переїхати до
Полтави, де працював інспектором у Полтавському
губернському земстві. З поч. квітня 1917 К. -
один з провідних членів Української
Партії Соціалістів-Революціонерів, член
ЦК партії. Входив до складу Української
Центральної Ради. В січні-травні 1918
входив разом з Г. Михайличенком, О. Шумським,
А. Приходьком, А. Заливчим, П. Любченком,
Ю. Мазуркевичем, М. Литвиненком, Ф. Матіяшем
та ін. до лівого крила партії. В березні 1919
став одним з ініціаторів створення Української
Партії Соціалістів-Революціонерів (комуністів),
очолював роботу підпільної контррозвідки.
З приходом більшовиків К. активно співпрацював
з ними. Після захопленням Києва денікінцями
переїхав до Москви. В 1919
разом з Г. Гриньком вів переговори з
керівниками Комінтерну про визнання
партії єдиною комуністичною організацією
в Україні. В
1919 К.
редагував ж-л «Український Комуніст» (вийшов
один номер у листопаді 1919) та газету «Пролетарська
боротьба» (разом з І. Косачем та О. Шумським).
У грудні
1919 К.
підписав з КП(б)У угоду про співпрацю, однак
в березні 1920 виступив проти злиття
боротьбістів з більшовиками. З лютого 1921 К. - заступник наркома закордонних
справ УСРР. У березні 1921 обраний членом
ВУЦВК. У листопаді
1921
вийшов з
КП(б)У
і переїхав до Києва. Займався науковою
роботою в галузі фототехнічних процесів та
технікою кольорової фотографії. В середині
1920-х рр. повернувся до Харкова, очолив
Українську філію товариства «Радіопередача».
З поч. 1930-х рр. навчався в аспірантурі
Московського фізико-хімічного інституту ім.
Карпова,
згодом
-
співробітник цього інституту.
05.11.1934 К. був
заарештований у Харкові, звинувачений у
причетності до контрреволюційної
боротьбістської організації, яка нібито
готувала замах на Й. Сталіна. Проходив по «Справі
боротьбистів» разом з М. Полозом, Г.
Епіком, М. Волобуєвим, В. Поліщуком,
В. Підмогильним, М. Кулішем та ін. (всього
17 чол.). Під час слідства і на суді тримався
особливо стійко, категорично відкидав всі
звинувачення. В березні 1935 К. був засуджений
до 10 років таборів (за ін.дан., до розстрілу,
який був замінений на 20 років таборів).
26.10.1937 розстріляний у Бамлагу за постановою
особливої трійки НКВС по Далекому Сходу.
Реабілітований в серпні 1956.
І.
З. Підкова, Р. М. Шуст. Довідник з історії
України. У 3-х т.
http://history.franko.lviv.ua/dovidnyk.htm
Посилання
на сторінку/ссылка на страницу:
|