Капустянський
Іван Назарович — Капустянський
Іван Назарович — (18.ІХ.1894,
с. Рокити Хорольського пов., тепер с.
Жовтневе Семенівського р-ну — 14.ХІ.1937, м. Чиб'ю
Комі АРСР) — літературознавець, бібліограф,
педагог.
Народився в сім'ї дяка. Одержав
різнобічну
освіту: навчався в Лубенській і
Полтавській (1909—1912 рр.) духовних семінаріях,
Ніжинському історико-філологічному
інституті (1912—1916 pp.). У серпні 1916 р.
призваний до армії і направлений до
Київського військового училища, а звідти в
званні прапорщика — на Південно-Західний
фронт. Після демобілізації у 1918 р. закінчив
лекторські курси при Міністерстві народної
освіти, став професорським стипендіатом
при Київському університеті. Проте
розгорнути наукову роботу в умовах
громадянської війни не вдалося. Тому в
квітні 1919 р. переїхав до Прилук, викладав
історію української літератури в місцевому
народному університеті, очолював повітовий
комітет охорони пам'яток мистецтва та
старовини, виступив ініціатором заснування
повітового музею в колишньому маєтку
Ґалаґанів у Сокиринцях. Влітку 1921 р.
призначений до Полтави головою
губернського комітету охорони пам'яток
мистецтва, старовини і природи. Пам'яткоохоронну
роботу поєднував із викладанням на
історико-філологічному факультеті
Полтавського ІНО, численних курсах і
семінарах. Заснував і очолив кабінет
фольклору і мови при Центральному
Пролетарському музеї Полтавщини. Невтомний
організатор, став одним із засновників
Полтавської спілки селянських
письменників «Плуг». Видрукував на
сторінках місцевих газет ряд фольклорних
розробок, статей, присвячених діячам
української культури. У липні 1923 р. переїхав
до Харкова, закінчив аспірантуру при
кафедрі мовознавства. Написав
літературознавчі праці: «Нова українська
революційна проза», «Поет життєвої
динаміки В. Поліщук» (обидві — 1924 p.), «Учительство
в українській літературі» (1925 p.). Наприкінці
1920-х рр. був затверджений науковим
співробітником Інституту імені Т. Шевченка,
доклав зусиль для становлення музею-заповідника
на могилі Кобзаря. Оформлення експозиції
музею компартійними цензорами було визнане
націоналістичним, вченого відлучили від
наукової роботи, перевівши на скромну
посаду екскурсовода, а в 1933 р. зовсім
звільнили з роботи. Коротко працював у
школах Харкова. У грудні 1934 р. був
заарештований за контрреволюційну
діяльність: «підтримував ідеї М. Хвильового,
часто виступав за чистоту української мови,
вільний розвиток української культури». У
1935 р. засуджений до 5 років ВТТ. В ув'язненні
захворів і помер на 44-му році життя.
Білоусько
О. А., Єрмак О. П., Ревегук В. Я.
Новітня історія Полтавщини (І
половина ХХ ст.). Стор.199
Дивись
- http://poltava-repres.narod.ru/statti/reab_ist/jittia.htm
Посилання
на сторінку/ссылка на страницу:
|