Олекса Іванович Діхтяр
|
|
Меню: Особистості - Д;
Письменники; Освітяни;
Перекладачі |
|
Діхтяр Олекса Іванович (псевдонім - Д. Аскело, 1886-1936) - український письменник, перекладач і педагог. Народився у с. Кустолове Новосанжарського р-ну. Понад 30 років учителював, з них 25 - у Диканьці. У 30-х працював викладачем української мови і літератури Харківівської промакадемії. Перекладав твори Е. Амічіса, М. Твена, Г. Бічер-Стоу та ін. Автор збірника віршів "Десять років" (1917), п'єс, оповідань, критичних статей, фольклорних записів. Похований на Монастирському кладовищі. Полтавщина:
Енциклопедичний довідник
Олекса Діхтяр (12(24).02.1886-13.08.1936) «Самовідданий трудівник літератури» 13 серпня 1936 року в п’ятдесятирічному віці в полтавській лікарні Червоного Хреста помер український письменник Олекса Іванович Діхтяр. Його поховали на невеликому кладовищі в підгір’ї Хрестовоздвиженського монастиря. Другого дня в газеті «Більшовик Полтавщини» з’явився некролог: Пилип Капельгородський теплими словами клав «скромний вінок на дочасну могилу малопомітного, але самовідданого трудівника літератури». О. Діхтяр народився 24 лютого 1886 року в селі Кустоловому, тепер Новосанжарського району, в сім’ї селянина. Після закінчення в 1906 році Новобузької учительської семінарії він понад 30 років учителював, з них — 25 у Диканьці. 1928 року його запросили до Харківської промакадемії методистом і викладачем української мови та літератури. 1931 року під час трамвайної катастрофи Діхтяр втратив ногу. Підлікувавшись, він знову — тепер уже на протезі — став за кафедру. Проте ненадовго: 1934 року тяжко занедужав і врешті-решт опинився в полтавській лікарні. Літературні спроби О. Діхтяра відносяться до часу перебування в семінарії. Приїхавши до Полтави, він показав свій вірш Панасу Мирному й одержав схвальний відгук. Та газетні дописи й окремі вірші в полтавській пресі не задовольняють неполегливого юнака. Невідомо, де він навчився італійської мови, але вже в 1908 — 1909 роках 22-рїчний початкуючий письменник береться за переклад творів італійця Едмондо де Амічіса, і 1910 року в Києві виходить його перший переклад книжки «Батьки та діти». Згодом перекладає ще «Шкільні товариші» Амічіса, «Томову хатку» Т. Бічер-Стоу та ін. Водночас він записує казки та легенди, зокрема башкирські, і видає книжку «Убогий Гирей». У другому виданні (Черкаси, 1918) є позначка: «Чугуїв, військовий табір, 1915, VII — 26». Від 1906 року Діхтяр виступив як поет. За словами П. Капельгородського, ранні поезії Олекси Івановича позначені елегійністю й переважно інтимні, хоч і не позбавлені ноток «суму і жалю за долю пригнобленого самодержавним ладом трудящого люду». 1917 року вірші вийшли окремою збіркою під назвою «Десять років». На жаль, вона досі не виявлена, і це завдання дослідників. У пореволюційний час одна за одною з’являються його книжки — переклади Амічіса, Твена, Бічер-Стоу. Щодо «Шкільних оповідань» Амічіса критик журналу «Книгар» писав: «Кращого матеріалу для читання не можна й вигадати для наших школярів». Відзначали добру мову, живу, щиронародну. Крім того, займався Діхтяр і літературознав ством, критикою, фольклористикою, а також драматургією. 1917 року він опублікував п’єсу «За громадську землю», 1929 року — дитячу п’єсу «Дев’яте січня 1905 року». 1927 року Книгоспілка (Харків) видала дитячу книжку О. Діхтяра «Пригоди жаби-квакушки». Живучи в Диканьці, Олекса Іванович брав участь у громадсько-культурному житті села, працював інспектором освіти і членом райвиконкому. Він був серед тих диканців, які прихильно зустріли в 1924 році приїзд американського публіциста і громадського діяча Альберта Ріса Вільямса. Образ скромного учителя і письменника в селянській чумарці, з лагідною посмішкою бачимо на фотокартці «Вільямс серед диканців», опублікованій в журналі «Огонек» (1957). Петро Ротач, "Колоски з літературної ниви”
Посилання на сторінку/ссылка на страницу:
|