Голіцин Василь Васильович (1643–02.05(21.04).1714) – рос. держ. і військ. діяч, князь, фаворит царівни Софії Олексіївни. Брав участь в обороні пд. кордонів Рос. д-ви під час Чигиринських походів 1677–1678 турец. армії, очолював Пушкарський і Владимирський судний прикази (1676–80), Посольський приказ (1682–89). Був при підтвердженні Кардісського договору 1661 Рос. д-ви зі Швецією (1683), очолював групу представників Рос. д-ви при розробленні й укладенні «Вічного миру» 1686 з Річчю Посполитою. Один із високоосвічених людей свого часу, прибічник розширення стосунків із країнами Зх. Європи, ініціатор ліквідації системи місництва. Командував рос. військами в Кримських походах 1687 і 1689. Після невдалого першого Крим. походу всю вину переклав на гетьмана І. Самойловича, за що останній був зміщений з посади. Сприяв обранню на гетьманство І. Мазепи.

Після двірського перевороту 1689 засланий Петром I в Архангельський край, де й помер.

Літ.: Щебальский П.К. Правление царевны Софии. М., 1856; Записки де-ла Невилля о Московии 1689 г. «Русская старина», 1891, № 11, 19; Голицын Н.Н. Род князей Голицыных, т. 1. СПб., 1892; Богословский М.М. Петр I: материалы для биографии, т. 1. М., 1940; Буганов В.И. «Канцлер» предпетровской эпохи. «Вопросы истории», 1971, № 10; Хьюз Л. Царевна Софья. СПб., 2001.

В.В. Станіславський.

e-Енциклопедія історії України