Меню: Особистості - Г; Імена на карті; Перекладачі; Поети; Народилися у Полтаві
 Версія для друку   На головну

Н. И. Гнедич
(копия с утерянного оригинала О.А. Кипренского)

Гнєдич Микола Іванович (1784-1833) - російський поет і перекладач.

Народився у Полтаві. Дитячі роки провів у Котельві та в с. Бригадирівці (територія Котелевського р-ну). З 9 років навчався в Полтавській семінарії (слов'янській), Харківському колегіумі та Московському університеті. Працював у петербурзькій Публічній бібліотеці. У 1825 р. Гнєдич тяжко захворів. Виїхав на Україну, відвідав Полтаву, Бригадирівку. Основна праця - переклад на російську мову "Іліади" Гомера. М. І. Гнєдич добре знав мову, історію й культуру українського народу, листувався з І. П. Котляревським. Присвятив Україні ряд віршів ("Ластівка" та ін.). Заповів Полтаві свою велику бібліотеку. Похований у Петербурзі в Олександро-Невській лаврі.

Полтавщина: Енциклопедичний довідник
(За ред. А.В. Кудрицького.- К.: УЕ, 1992). Стор. 181

Гнідич (Гнєдич) Микола Іванович (2/13.02.1784, Полтава — З/15.06.1833, Петербург) - поет, перекладач, громадський і театральний діяч, член-кореспондент Петербурзької Академії наук (1826 р.).

Народився в Полтаві в родині збіднілого українського шляхтича. Дід — козацький старшина Гніденко — під час переходу в російське дворянство змінив прізвище на Гнєдич. Хлопчик рано залишився без матері. В дитинстві спіткався з тяжкою хворобою — чорною віспою, внаслідок чого осліп на одне око. Навчався у Полтавській слов'янській семінарії (1793—1795 pp.). Харківському колегіумі (1795—1800 pp.), Московському університеті (1800—1803 pp.). He закінчивши студій, переїхав до Петербурга, де за допомогою В. Капніста влаштувався на роботу в петербурзькій Публічній бібліотеці. Літературні твори М. Гнідича перейняті опозиційністю і волелюбністю (поезії: «Общежитие» (1804 р.), «Перуанец к испанцу» (1805 р.); повість «Мориц, или Жертва мщения» (1802 р.); роман «Дон Коррадо де Геррера, или Дух мщения и варварства гишпанцев» (1803 р.), переклади «Военного гимна греков» грецького поета-революціонера Ф.В. Рігаса (1821 р.). Відіграв помітну роль в історії російського театру як перекладач драматичних творів Ф. Шіллера, Ф. Вольтера, В. Шекспіра. Добре знав мову, історію і культуру українського народу. Є відомості, що М. Гнідич працював над історією України-Малоросії. Основна праця — переклад на російську мову «Іліади» Гомера (опубл. 1829 р.). Над перекладом працював більше 20 років. За оцінкою О. Пушкіна це був «перший класичний європейський подвиг у нашій вітчизні». До деяких рис гнідичівського перекладу О. Пушкін поставився критично — відомий його епіграматичний жарт 1830 р. «К переводу Илиады»: Крив был Гнєдич поэт, преложитель слепого Гомера, / Боком одним с образцом схож и его перевод. Однак ці строчки були густо закреслені автором, а незабаром він написав захоплену урочисту епіграму «На перевод Илиады»: Слышу умолкнувший звук божественной эллинской речи, / Старца великого тень чую смущенной душой. Посьогодні в російськомовному світі «Іліаду» читають у перекладі нашого земляка. Величезне враження переклад «Іліади» справив на іншого російського поета — В. Жуковського. Він досконало вивчив давньогрецьку мову і на схилі літ здійснив переклад іншої поеми Гомера — «Одіссеї». У Петербурзі М. Гнідич жив усамітнено, цураючись модних культурних товариств. Його вважали «диваком і провінціалом». У 1832 р. видав збірку власних творів «Стихотворения», яка включала 77 віршів, написаних в останні роки життя. М. Гнідичем був задуманий також великий коментар до «Іліади». Він зібрав багато історичного матеріалу для нього, прагнучи зробити свій переклад справжньою науковою працею. Але важка хвороба і смерть перешкодили здійснити задумане. Рідному місту він заповів свою велику і цінну бібліотеку. В 1834 р. її було перевезено до Полтави й розміщено в гімназії. Через байдужість нащадків із 1,5 тис. книг різними мовами збереглася мізерна частина.

Білоусько О. А., Мирошниченко В. І. Нова історія Полтавщини.
 Кінець XVIII - початок XX століття. Стор. 112

Гнідич (Гнєдич) Микола Іванович (2/13.02.1784, Полтава — З/15.06.1833, Петербург)

Микола Іванович Гнідич — російський поет українського походження, перекладач «Іліади» Гомера, критик. Він народився у Полтаві в родині збіднілого українського шляхтича. Дід поета, переходячи в російське дворянство, отримав, як привілей, прізвище Гнєдич (замість Гніденко). Дитинство письменника минуло в селі Бригадирівці Бого-духівського повіту на Харківщині, в простій селянській хаті. Рано залишився без матері. В дитинстві його спіткала тяжка хвороба — чорна віспа, внаслідок чого осліп на одне око. Ази науки пройшов у сільського дяка. А далі була Полтавська слов’янська семінарія, куди його віддали в 9 років. Тут він знайшов друга й однодумця на все життя —ним став О. Юшневський, у майбутньому декабрист. У семінарії М. Гнідич почав писати вірші, брав участь у театральних виставах (вертепі). Тут же в нього виник інтерес до літератури давніх еллінів.

1795 року Гнідич переходить до Харківського колегіуму, а з 1800-го він уже в Московському благородному пансіоні, куди проректор університету, уродженець Полтавщини Прокопович-Антонський охоче приймав здібну молодь з України. У Москві він написав роман «Дон Коррадо де Герера». Та, ще не закінчивши Московський університет, Гнідич і Юшневський в 1802 році переїжджають до Петербурга. В. В. Капніст допомагає Миколі Івановичу влаштуватися на службу. Починається його активний творчий період. У 1804 —1805 роках Гнідич пише вірші «Общежитие» і послання «Перуанец к испанцу», які принесли’йому славу і популярність. У 1805 році поет відвідує Полтаву і створює один із кращих своїх ліричних віршів «Песнь про гробе матери».

В 1807 — 1829 роках М. І. Гнідич займався перекладом «Іліади» Гомера, виконуючи цей титанічний труд з певністю, що він .стане засобом патріотичного виховання молодих поколінь. Цей переклад він здійснив гекзаметром, що дало йому можливість переконливо відтворити величний і в той же час простий стиль оригіналу. Переклад високо оцінив О. С. Пушкін. Крім того, Гнідич переклав трагедію В. Шекспіра «Король Лір» («Леар», 1808) і макферсонівські «Пісні Оссіана». До кращих оригінальних творів відносяться автобіографічна ідилія «Рибалки» (1821), елегії «Осінь», «Дума» та ін.

У Петербурзі Гнідич жив усамітнено, не входячи ні до яких літературних товариств. Його вважали «диваком і провінціалом». У поемі «Рождение Гомера» поет співставив власну долю з долею Гомера. Нужда, внутрішнє страждання - постійні теми його оригінальної поезії. В 1832 році видав збірку власних творів «Сочинения Н. Гнедича», яка відкривається віршем «Послание к моим стихам».

Микола Іванович з великою симпатією ставився до України, її культури, обстоював думку про суверенність свого народу. Є відомості, що він працював над історією України-Малоросії; українські мотиви відчутні в його російських віршах «Швидкоплинність юності» і «Ластівка» (1833). Він володів українською мовою і пробував писати нею. У передмові до збірника «Простонародні пісні теперішніх греків» (1824) знаходимо теоретичні роздуми про спорідненість окремих жанрів українського та грецького фольклору. Гнідич підтримував зв’язок з І. П. Котляревським і, напевно, зустрічався з ним у Петербурзі і Полтаві, яку відвідував кілька разів. Влітку 1810 року Микола Гнідич три тижні прожив у сім’ї Василя Капніста в Обухівці Миргородського повіту. Йому разом з В. В. Капністом Російська Академія наук доручала укласти російсько-український словник (його доля нам невідома).

Помираючи, М. Гнідич заповів рідному місту свою велику і цінну бібліотеку, яку в 1834 було перевезено до Полтави й розміщено в гімназії. Із загальної кількості в півтори тисячі книг російською та іноземними мовами до нас дійшла мізерна частина. На окремих книжках, які зберігаються в Полтаві та Харкові, є власницький автограф та робочі помітки на полях і в тексті. Збереглася й «Іліада» 1829 року, і теж з маргіналіями. Мабуть, з любові Гнідича до Полтави і рідного краю виникла легенда про те, ніби серце поета поховане в могилі недалеко від могили І. П. Котляревського. Документального підтвердження цьому не існує, навпаки, у заповіті Гнідича поет такого побажання не висловив, хоч заповів рідному місту свій найкращий скарб — бібліотеку.

Похований М. І. Гнідич у Петербурзі.

http://www.pollitra.pi.net.ua