За української Центральної Ради УСДРП взяла на себе основний тягар виконавчої влади (уряди В.Винниченка). Стоячи на поміркованих позиціях щодо вирішення аграрного питання, УСДРП втратила підтримку селянства на користь Української партії соціалістів-революціонерів. Після проголошення IV Універсалу в уряді залишилося тільки 2 члени партії - Д. Антонович і М. Ткаченко. За Гетьманату УСДРП перебувала в опозиції до режиму П. Скоропадського, а її лідери (В. Винниченко, С. Петлюра та ін.) тимчасово були ув'язнені. УСДРП входила до складу Українського національного союзу, брала участь у підготовці протигетьманського повстання і формуванні Директорії УНР, до якої увійшли В. Винниченко і С. Петлюра. У 1918-20 члени УСДРП очолювали Раду Народних Міністрів УНР (В. Чехівський, Б. Мартос, Іс. Мазепа). На IV з'їзді (10-12.1.1919) УСДРП розкололася на дві фракції: праву - “офіційну соціал.-дем.” і ліву - “незалежну”, яка ставилася з застереженням до централістичної політики російської Компартії в Україні, але визнавала потребу організації більшовицької влади в Україні, встановлення “диктатури пролетаріату” та негайного миру з радянською Росією (А. Пісоцький, В. і Ю. Мазуренки, М. Ткаченко, М. Авдієнко). Більшість з'їзду, яку очолювали М. Порш, В. Винниченко, С. Петлюра, Іс. Мазепа, відстоювала ідею “трудової демократії”, висловилася за повільну соціалізацію головних галузей господарства і підтримку Директорії УНР. Під час Трудового конгресу України УСДРП висловилася за демократичний парламентаризм, здійснення важливих соціальних реформ, збереження повноти влади в руках Директорії УНР

Щоб уможливити Директорії УНР порозуміння з Антантою, соціал-демократи відкликали 7.2.1919 своїх міністрів з уряду, надавши можливість голові РНМ С. Остапенкові розпочати переговори з представниками французького військового командування в Одесі. Одночасно С. Петлюра вийшов з УСДРП, а В. Винниченко вибув зі складу Директорії УНР, передавши свої повноваження С. Петлюрі. ЦК УСДРП (Й. Безпалко, А. Лівицький, М. Шадлун, І. Романченко), що залишився в Україні, продовжував підтримувати політику Директорії УНР й урядів Б. Мартоса та Іс. Мазепи. Ті ж члени партії, що виїхали в еміграцію (В. Винниченко, Б. Матюшенко, В. Левицький, П. Дідушок, М. Порш, В. Мазуренко, С. Вікул), на конференції 9-13.1919 у Відні домагалися виходу есдеків з уряду. “Незалежні” есдеки в січні 1920 створили Українську комуністичну партію, що стала легальною радянською партією і виступала за самостійність УСРР В еміграції “Закордонна делегація УСДРП” (лідери: Іс. Мазепа, П. Феденко, О. Козловський, О. Бочковський, В. Матюшенко, В. Старосольський, Й. Безпалко) мала центр у Празі та належала до Соціалістичного Інтернаціоналу. Партійні органи: “Вільна Україна”, “Соціалістична думка” (1922-23), “Соціаліст-демократ”. УСДРП не входила до Уряду УНР в екзилі, але лояльно ставилася до його діяльності. Після Другої світової війни 1939-45 УСДРП взяла участь у створенні Української Національної Ради. У 1950 УСДРП об'єдналася з ін. соціалістичними партіями в Українську соціалістичну партію.

А. Жуковський (Сарсель, Франція).